"Михайло Стельмах. Чотири броди (Укр.)" - читать интересную книгу автора

усiх зморшках прогнулось невдоволення:
- Хiба ж вона в отiй завiрюсi могла знати, що ┐┐ чоловiк стане
бандитом?
- Треба було знати! - В голосi Семена забринiла жорстока байдужiсть.
Тодi старий i накостричився, наче птах у негоду:
- Достобiса розумнi ви стали! А хiба я знав, що ти будеш харцизничати у
нiмецького полизача Скоропадського?
На обличчi Семена одразу вибились гарячi копiйки рум'янцiв.
- Як вам, тату, поверта║ться язик отаке говорити, та ще в святий вечiр?
- Не я святий вечiр переводив на грiшний, - розлив у гранчастi чарки
кореневу горiлку, що аж ятрилась i ярилася хмелем та чаклунством.
Син заразом вихилив питво, хекнув, вибалушив очi на богiв, якi одразу
ожили - заклiпали перестояними вiями, - i почав запихати рота що теплою
балабухою. Потiм, заливаючи неспокiй чи совiсть, перехилив i другу чарку.
Хмiль запалив його лице i почав розтiкатися по ши┐.
- Чого ви, тату, сьогоднi такi нетерпимi? - спiдлоба зиркнув на батька,
що сидiв бiля житнього снопа. Сивi колоски дрiмливо спадали йому на сиву
чуприну, па свiжу полотняну сорочку, але старому, видать, було гарно
вiдчувати цю добру вагу.
- Чого? - кудись далеко пiшов думками старий. - Давно вже хотiв, як на
духу, погомонiти з тобою. Незрозумiлим, чужим ста║ш ти. От навiщо тобi
кидатися у якийсь крутiж та облудою жити? Хто тебе приневолю║ топити i
сво║ господарство, i людей? Тiльки правду кажи, не хитруй зi мною хоч
тепер, коли вже стою на божiй дорозi.
- Чого це на божiй? Ви ще як дуб-довговiк, - вичавив крiзь образу i
знову потягнувся до коренiвки.
- Може, годi уже?
- Дума║те, горiлка - невiрна дiвка? - вчвертьока подивився на старого,
що погойдував сивину пiд сивиною колоскiв, i, кривлячись, перехилив бiсову
кров. - Ху... То вам дуже хочеться знати саму правду?
- Тiльки ┐┐, бо, дивлячись, як ти плюганиш .усо, iподi й сумнiватись
починаю: чи ти мiй син?
- Я, тату, ваш син, - вiдповiв тихо i похилив голову. - А байстрюком
мене робить теперiшня зрадлива доля i... страх.
- Який ти ма║ш страх?
- Страх гетьманщини - раз, i ново┐ влади - два. Це ви мудро зробили, що
ми вчасно роздiлились: iнакше кiлька десятин i вiдчикрижили б у нас.
У батька тоскно подаленiв погляд, сполохано забилися нерозрiдженi вi┐,
що й досi не мали часу посивiти.
- Краще б не було цих кiлькох десятинок, а був син, ти ж у мене один
зостався... От для чого було перевести нiнащо худiбку, яка менi, а потiм
тобi старалася на хлiб?
- Так треба, тату, - щоб не ятрити всяких заздренникiв. Бiднiсть нiколи
не розумi║ багатства. А хiба ж я не доскочив би його при iншiй владi, яка
шану║ карбованець i зиск? Хiба менi личить господарювати на лiчених
десятинках, коли й я сотням дав би раду? У мене земля не вилежувалась би
облогами, а робила, як наймичка.
Сутiнок лiг на пiдсушене роками .обличчя Мирона.
- Не гребись за багатством, бо переведеш життя нiнащо або на самi
папiрцi, а вони не дадуть нi здоров'я, нi радостi.