"Михайло Стельмах. Чотири броди (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дзвiницi, де вона даремно сподiвалася привернути хлопця. Борючись iз
плачем, дiвчина вiдвела погляд од броду, де бiглаграла вода: доганяй - не
здоженеш.
- То й що, Оксано? - Крихiтка надi┐ ворухнулась у душi хлопця.
I вона, чавлячи болi й сором, глянула собi пiд ноги:
- Би по┐дете, а я буду сохнути за вами.
- Ти що говориш! - мало не скрикнув Ярослав. - Такого не може бути.
- Чому ж не може?
- Бо ти ж гарна, як мальована...
- То й що з того малювання?
Ярослав заглянув ┐й у вiчi: може, там одпа насмiшка? Але там були двi
довiрливi зорi.
- Справдi будеш сохнути за мною?
Вона оглянулась довкола, на тi трави, що дрiмали в синiм мерехтiннi, на
той блакитнаво-срiбний сон, що натрушував мiсяць на землю.
- От увесь свiт бачить, що ви перший, перед ким я одкрилася.
- Оксано!.. Оксанко!.. Оксаночко!.. - нахилились над нею його здивованi
й радiснi очi, а великi руки несмiло майнули, застигли над нею, мов крила
вiтряка. Дiвчина злякалася, що цi руки можуть одлетiти од не┐, а вiн
боявся, що Оксана вiдсахнеться од них. Потiм вони, мов саме щастя,
схрестились на ┐┐ плечах, охопили ┐┐, пiдняли вгору, i в дiвочi збентеженi
сльози бризнуло мiсячне марево. Невже таке може бути? Невже це не сон? I
наче крiзь сон вона почула його шепiт:
- Оксано, Оксанко, це ти?
- Нiби я на когось iншого схожа? - вже крiзь радiсть i нiяковiсть
лукавив ┐┐ голос i дивувався, що вмi║ лукавити.
На трави й туман упали ┐┐ коси. Ярослав однi║ю рукою тримав дiвчину, а
другою визбирував, виважував ┐х i п'янiв од ┐хнiх пахощiв, од мiсячно┐
порошi, що збризкала ┐х, од хвилi з татарського броду...
Ой броде татарський, явори, та калина бережками, та любов, що не зна
берегiв...



II

За шiсть рокiв вона вродила йому двох голубооких синiв. Коли в клубi
звiздили ┐┐ первенця, голова сiльради Геннадiй Шевчук страшенно хотiв, щоб
дитя назвали Карпом - на честь людини, яка дала свiтовi "Капiтал". Але
Оксанипа тiтка Марина благально простягла заляпанi фарбами руки до села.
- Людоньки, нема в нас капiталу, i не хочемо його, i не хочу, щоб мого
небожа отак звали. Хiба вiн од шведiв прибився до нас?
- Ти менi, бабо, не мiшай шведських Карлiв з мiжнародним комунiзмом! Ти
ще англiйських Генрiхiв згада║ш нам! - витрiщився на не┐ ображений Шевчук.
- I хiба я про той капiтал говорив, який у калитцi лежить? Я про той, що в
науцi лежить i движить движенi║м уперед... А сина можна назвати i
Володимиром. Що на це мама скаже?
- Володимиром, - глянула так, наче увесь свiт уходив у
здивовано-радiснi очi, й притулила сина до грудей...
Шiсть рокiв, як одну жадану днину, прожив Ярослав iз Оксаною, було йому