"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Залiзняк.
- Ось що, сину мiй, - промовив отець iгумен, пiдходячи до Найди. - Якщо
ти вирiшив непохитно присвятити себе боговi, якщо душа твоя прагне
християнського подвигу, переходь до нас, у Мотронинський монастир. Тут, у
святому градi Ки║вi, пiд захистом православно┐ держави, все мирне, все
спокiйне, а там у нас у боротьбi з унiатами й католиками ти зможеш
воiстину послужити Христу. Я збираю собi сильне й свiтле духовне во┐нство,
чи хочеш ти стати в ряди його?
На блiдому обличчi ченця виступив яскравий рум'янець.
- Превелебний отче iгумене, - вiдповiв вiн, низько схиляючи голову, -
за честь велику приймаю твою пропозицiю, i якщо тiльки його мосць, отець
iгумен, дозволить менi...
- Про це не журися, я сам переговорю з його милостю, та ось, зда║ться,
й вiн... - Мельхiседек оглянувся.
Справдi, в кiмнату входили отець iгумен i генеральний обозний.
- Не турбуйтеся нi про що, превелебний отче, - говорив обозний,
нахиляючись до отця iгумена, - все передам пановi губернаторовi. Коли
трапиться якась потреба, прошу звертатися просто до мене, - радий
послужити, чим можу.
- Нехай благословить за се║ господь твою милость.
- Вашими святими молитвами, - низько схилив голову перед iгуменом
обозний, i, звернувшись до Дарини, яка мовчки стояла збоку з сумним
обличчям, промовив голосно й жваво: - Ну, дочко, дякуй його превелебностi
за хлiб, за сiль та за ласку i збирайся в дорогу.
- Ох, пане генеральний, - промовив отець iгумен, зiтхнувши, - паки й
паки кажу тобi, зостанься краще переночувати в нас: надворi темнi║, дорога
до Ки║ва через лiс небезпечна... коли б не налякав хто панну!
- Го-го, - посмiхнувся обозний, - та невже ж ото й нам гайдамакiв
лякатися? Конi в нас добрi, козакiв доволi, та й дочка наша не з
полохливого десятка. Чи так я кажу, Дарино?
Але Дарина нiчого не вiдповiла на цi жартiвливi батьковi слова; мовчки
пiдiйшла вона пiд благословення отця iгумена печорського й отця
Мельхiседека й стала коло дверей, ждучи батька.
Генеральний обозний почав прощатися з усiма присутнiми. Розпрощавшись з
архiмандритом печорським i Залiзняком, вiн пiдiйшов пiд благословення до
отця Мельхiседека.
- Добро┐ путi i в дiлах успiху, превелебний отче iгумене, - промовив
вiн, нахиляючись до його руки. - Звичайно, тепер держава Росiйська не може
виступити вiйною проти Польщi, але в майбутньому все може змiнитися...
"Толцит║ i отверзеться вам", - сказано в святому письмi.
- Дерзаю, дерзаю! - зiтхнувши, вiдповiв Мельхiседек.
- А без дозволу не зважуйтесь нi на що, превелебний отче, щоб не вийшло
з цього ще гiршого сум'яття. Прошу ж вашу милость навiдати мене ще раз у
мо║му хуторi, - додав обозний, мiняючи тон, - я постараюся приготувати
листи до деяких мо┐х доброчинцiв, якi проживають у столицi.
Мельхiседек ще раз подякував пановi обозному за ласку. А той ще раз
попрощався з усiма й вийшов у супроводi Дарини з кiмнати.
Молодого ченця, який мовчазно стояв коло вiкна, вельможний пан i не
помiтив. Дарина також пройшла повз нього, не пiдводячи голови.
Слiдом за обозним рушили з келi┐ i всi iншi, а разом з ними й Найда.