"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

день у день в сво┐ злохитрi сiтi й унiат, i католик. Ти сказав, що схотiв
послужити боговi? Повернися тодi в свiт, бо в свiтi тепер ти послужиш
бiльше господевi милосердному, нiж за монастирською стiною. Чернечий
подвиг можна зберегти i в життi, а вмертвiння плотi залиш немiчним
старцям, нездатним до боротьби.
Залiзняк з надi║ю перевiв погляд з обличчя отця iгумена на обличчя
Найди.
- Правдиве тво║ слово, превелебний отче iгумене, - стримано вiдповiв
Найда, - хто може служити господевi милосердному в свiтi - нехай трудиться
в ньому;
але в житт║вiй боротьбi знесилюються не лише старi; i хто знесилiв,
нехай послужить боговi хоч сво║ю вбитою душею...
- Ех, панно моя! - з прикрiстю мовив Залiзняк, звертаючись до Дарини. -
А ти ще казала: "Чому мовчить Запорожжя?" Та як же йому не мовчати, коли,
бачиш, скрутила його так доля, що й найкращi його сини втрачають силу до
боротьби!
Дарина збентежено мовчала, видно було, що вся ця сцена дуже ┐┐
хвилювала.
- Сину мiй, - тим часом задумливо провадив далi отець Мельхiседек, -
коли не обiтниця, чи присяга, чи заповiт батькiвський, а ║дина лише втрата
надi┐ привела тебе в монастир, то паки реку тобi: повертайся в свiт. Ти
кажеш, що втратив силу трудитися в ньому, - повернися туди i ти ┐┐
обрящеш. Надiя ║; господь допоможе нам захистити свiй храм вiд нападу
унiатських i католицьких вовкiв, але треба з'║днати всi сили... Не личить
тому, хто може пiдняти на сво┐х раменах пуд, пiдiймати гiрчичне зерно.
Бiльший подвиг перед богом сотвориш ти, коли послужиш йому тепер у
свiтi... Подумай про це.
- Превелебний отче, я вже про все подумав i все вирiшив, - твердо
вiдповiв Найда.
Залiзняк хотiв був щось заперечити, але отець Мельхiседек стримав його
порухом руки.
- Зачекай, пане полковнику, - мовив вiн суворо, - якщо в монастир
привела його така тверда воля, то силувати душу не можна. Хто зна║, може,
господь призначив його для свого духовного во┐нства... Нехай буде його
свята воля! - Отець iгумен звiв очi до потемнiлого образа, осяяного '
лампадою, й пiдвiвся з мiсця. - А тепер, пане полковнику, - звернувся вiн
до Залiзняка, - може, придiлиш менi кiлька хвилин для одно┐ приватно┐
розмови?
Залiзняк квапливо встав i вийшов за отцем архiмандритом з кiмнати.
Слiдом за ними пiдвiвся й Найда, зробивши рух у напрямi до дверей.
- Як, ти вже йдеш? - промовила Дарина, i тонкий рум'янець залив ┐┐
обличчя. Найда зупинився:
- Ясновельможна панна ма║ щось сказати менi?
- Так, маю... хочу... зостанься!..
Дарина збентежилась i замовкла.
Молодий чернець пiдiйшов до гратчастого вiконечка, що виходило в сад, i
спинився.
Наставав ясний, прозорий i тихий весняний вечiр... Крiзь обсипанi бiлим
цвiтом гiлки яблунь i вишень просвiчувало нiжне, з рожевим вiдтiнком небо.
За садом, що збiгав з гори вниз, видно було на обрi┐ синю смугу широко