"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

коша?
- Так, ясновельможна панно, то був я, - спокiйно вiдповiв Найда й
пiдвiв голову.
- I ти... ти... пiсля всього, що говорив тодi в нас, зважився пiти в
монастир? Але чому? Чому?
На щоках Дарини виступив гарячий рум'янець, вона раптом рiзко урвала
свою мову й зупинила на обличчi молодого ченця запитливий, здивований
погляд.
- Ага! - скрикнув Залiзняк. - Диву║ й тебе, ясновельможна панно, що
Найда покинув Укра┐ну, та ти бачила його раз чи двiчi на сво║му вiку, а як
же не дивуватися менi, як не вболiвати серцем, коли я бачу, що найкращий
наш запорозький лицар сам iз сво║┐ волi пiшов навiки в монастир? Ех, та й
лицар же який був!.. Честь i слава всього Запорожжя! Орел, а не козак!
Побачила б ти його в бою, вельможна панно, то ще б i не так здивувалася!
Що за рука була, що за орлиний погляд, що за одвага!
I Залiзняк захоплено почав розповiдати про колишнi подвиги Найди. З
якоюсь тривожною цiкавiстю слухала панна Дарина Залiзняковi слова; на
щоках ┐┐ то спалахував, то згасав рум'янець; кiлька разiв пiдводила вона
на ченця очi, намагаючись прочитати на його обличчi причину цього не
зрозумiлого всiм кроку, та обличчя його було холодне й незворушне, мiж
соболиними бровами лежала сувора риса. Здавалося, Залiзняковi слова не
дiйшли до слуху молодого ченця...
- I ось тепер, у таку хвилину, коли всiм треба згуртуватися й повстати
проти спiльного ворога, - гаряче закiнчив Залiзняк, - наш найкращий орел
сам наклада║ на себе пута! Надiя всього Запорожжя кида║ його, залиша║ все
й замика║ться за монастирською стiною!
Залiзняк сердито пiдвiвся з мiсця й вiдiйшов до гратчастого вiконечка,
що виходило в монастирський сад. Найда мовчав.
- Сину мiй! - неголосно промовив Мельхiседек, торкаючись рукою колiна
Найди. - Якщо сi║ не тяжко для душi тво║┐... Повiдай менi, що примусило
тебе зректися свiту i взяти на себе чернечий сан?
Щось болiсне промайнуло в рисах молодого ченця.
- Стомився, превелебний отче iгумене, вiд свiтського життя... схотiлося
послужити боговi, - вiдповiв вiн коротко й сухо.
- Стомився! Не ти б казав це i не я б слухав! - скрикнув Залiзняк,
швидко обертаючись од вiкна. - Чи це нечиста сила якась втрутилась у нашу
долю, чи зурочив його хто?
Отець Мельхiседек спинив Залiзняка поглядом.
- Сину мiй, - заговорив вiн повчально, звертаючись до Найди, - пан
полковник казав менi, що зневiра в майбутньому батькiвщини привела тебе до
монастиря, але пам'ятай - зневiра ║ найбiльший грiх перед господом богом.
Ми не смi║мо впадати в розпач: розпач - зневiра, а вiра в милосердя боже
хай не оскудiва║ в нас до кiнця днiв наших. Путi господнi невiдомi: ми
бачимо тiльки путь наших злигоднiв i бiд, але не вiда║мо, до якого кiнця
вiн веде нас. - Голос Мельхiседека зазвучав гучно й владно. - I я вiрую, i
всi ми повиннi вiрувати в те, що не залишить нас господь навiки в руках
католика. Ось ┐ду я тепер до православно┐ царицi, й вiрую, i надiюся, що
серце ┐┐ прихилиться до наших страждань i що вона заступиться за святе
благочестя. Ворог сильний, не можна тепер пiклуватися тiльки про спасiння
сво║┐ душi, треба думати про спасiння багатьох з малих сих, котрих ловлять