"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

образами i, хрестячись, промовили в думцi за святим отцем слова
зворушливо┐ молитви.
Отець iгумен запросив гостей до сусiднього покою, а сам звернувся до
обозного:
- Ваша милость цiкавилися друкарнею й школою, то, якщо дозволите, я вас
проводжу.
- Менi нiяково турбувати вашу ясновелебнiсть, - зам'явся обозний.
- О, пройтися в добрий час нешкiдливо, - усмiхнувся старий. I вони
вийшли з трапезно┐; за ними пiшов i покалiчений священик.
Коли Мельхiседек, Залiзняк i панна Дарина перейшли до сусiднього покою,
то iгумен Мотронинського монастиря згадав про Найду.
- То ти кажеш, пане полковнику, що славний лицар, краса Сiчi й бич
невiрних, пiшов сюди, промiняв меч на чотки, надiв на себе власяницю?
- Авжеж, превелебний отче, вiн тут ченцем, - заговорив Залiзняк, - у
мене серце мало не вискочило вiд радостi, коли я його побачив живого, - ми
ж його за мертвого вважали, - а потiм, коли вiн менi сказав, що навiки
розпрощався з мечем, то мене ще гiрше охопив жаль i, мов кiлок, пробила
груди туга... Якщо й обителi почнуть одбирати в Укра┐ни ┐┐ кращих синiв,
то де ж ┐й тодi шукати оборонцiв?
- Авжеж, авжеж... це так... - задумався архiмандрит.
- Менi здалося, що превелебний iгумен сказав, нiбито Найда ще не зовсiм
чернець... То, може, його ще можна вiдмовити, узнати причину, - зауважила
панна.
- Так, менi треба його побачити, поговорити.
- Це найлегше зробити, - похопився прислужитись Залiзняк. - Я звелю
послушниковi покликати його до вашо┐ ясновелебно┐ милостi.
Залiзняк розпорядився. Всi, чекаючи цього та║мничого ченця, притихли й
задумалися.
Та ось з'явився в дверях келар i доповiв отцевi Мельхiседеку, що
покликаний чернець жде його розпоряджень.
Панна хутко обернулася й спинила сво┐ здивованi очi на блiдому,
збентеженому обличчi ченця, який переступив порiг...
Пiдiйшовши пiд благословення отця Мельхiседека, Найда вiдступив набiк i
мовчки зупинився коло дверей, потупивши очi.
Мельхiседек уважно подивився на Найду; суворе, енергiйне обличчя
молодого ченця справило на нього, як видно, надзвичайно при║мне враження.
- Чого ж ти одiйшов, сину мiй? Сядь тут, коло нас, - звернувся вiн до
нього привiтно.
Чернець мовчки пiдiйшов i сiв на одному з ослонiв; хоч вiн i не
пiдводив очей, але вiдчував, що панна, яка була в келi┐, не одрива║
допитливого, пильного погляду вiд його обличчя, i вiд того якийсь дрож
пробiгав по тiлi ченця, але вiн не виказував свого хвилювання.
- Пан полковник, - тим часом ласкаво провадив Мельхiседек, - так багато
менi розповiдав про тебе, про твою вiдданiсть святому нашому благочестю,
про славнi подвиги, якими ти встиг уже, два роки тому, прославитися на
Запорожжi.
- Два роки тому, на Запорожжi? - перепитала швидко Дарина, обернувшись
здивовано до отця iгумена, i, не дочекавшись вiд нього вiдповiдi,
звернулася до Найди й промовила швидко: - Господи! Та невже ж то був ти,
той молодий запорожець, котрий при┐жджав до нас посланцем вiд запорозького