"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

край усьому, що мучило вiд само┐ Мiзi┐. А обiйшов та глянув - i змушений
був пiдiбрати повiд, спитати охоче простуючого до водi┐ огира: стiйбище
його як стояло, так i сто┐ть неушкодженим.
"Вiтець, виходить, пожалiв доню, усiх i все погромив, а ┐┐ залишив не
погромленою. Чи се на лiпше, Каломело? Кличу у свiдки Небо i тiпi предкiв
сво┐х: далебi, що нi".
Оглянувся на вiрних - i змушений був зайвий раз пзресвiдчитись: нi i
нi. Було б лiпше, набагато лiпше, коли б жону його спiткала та, що й усiх
кутригурiв, доля.



XI

Цього разу кметi не змагалися мiж собою, змагалися з ханом: то
неправда, нiби жона його не встигла кинути клич i зiбрати всiх, хто
здатний був вийти супроти утигурiв. Вона ие мала намiру робити те. Вона
була у змовi з вiтцем сво┐м i тому зумисне нiчого не робила!
Кричали один поперед одного, а всi одне i те ж. Лиш Заверган сидiв,
пiдiбгавши пiд себе ноги, й тупо дивився в розпаренi гнiвом лиця.
- Ханша запевня║, що посилала гiнцiв по стiйбищах. I гiнцi те саме
кажуть.
- Може, й посилала, та коли? Як гiнцi не могли вже розшукати стiйбищ?
Як наших кревних вели за Широку рiку на арканах? Вона у змовi з вiтцем
сво┐м, ┐й не мiсце серед нас!
- А так! Вона у змовi, ┐й но мiсце серед нас! Бачив: лютi ┐хнiй нема║
мiри, таку може пригасити лиш мста. А на кому помстяться зараз кметi,
окрiм Каломели? IIа Сандiловi? Вiн далеко, та й не така в хана утигурiв
сила, щоб могли вимiстити на ньому злобу-мсту, тим паче пiсля такого
нашестя i тако┐ згуби. А все ж Що вони собi мислять? Чи то ж личить мужам
помщатися на жонi? Невже не бачать i не тямлять: така не могла бути в
змовi. Згада║, як зустрiла його, якою видавалася по-дитячому довiрливою та
перепудженою - i хочеться стати на рiвнi й кинути в тотi роззявленi хавки:
"Ви при сво║му глуздi? Вона недосвiдчена в ратнiм дiлi жона - i в цьому
вся ┐┐ провина. Хто сказав, що за це карають та Ще отак - вигнанням?" А
сказав все-таки iнше:
- Ви можете довести, що була змова? У вас ║ па те резони?
- Ханшу вiдвiдувала перед тим мати. Твое, хапо, стiйоиiце лишилося
пушкодженнемм!
- То ж мати, а не 'насмишити! - тилне поза увагою стiйбище. - Чи матерi
не вiльпо провiдатi┐ дочку? Чи хтось iз вас може запiдозрити в лихих
намiрах матiр?
Bin схопився-таки й став iiеред ними, суворий та грiзний, ось-ось,
зда║ться, вихопить шаблю й скаже: "Тiльки через мiй труп!"
Та кметiв не спинило i не вгамувало те.
- Вiтця ┐┐ теж не можна було запiдозрити, хане! - вкинув хтось по тишi,
що настала пiсля Заверганово┐ речнипi. - А ба, що вчинив.
- То з нього й питайте 1 Хто заборонить вам, мужам, зiбратися з силою i
пiти до утигурiв на розправу? Я чп жона моя? Дайте лиш навести в землi i в
родах бодаii якийсь лад, дайте зiбрати ┐┐, силу. Сандiл дорого поплатиться