"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Отак? То чому ж стявся iз Сергi║м та Едерманом, нащо погромив ┐х,
оббирав люд i храми господнi аж до Диших стiй? Чи пiсля всього мiг сiсти в
обводах наши┐ землi?
- Так склалося, достойний. Я посилав до Сергiя та Едермана, як i до
тебе, слiв, мав намiр сказати, чого прийшов. Та ба, мене не захотiли
вислухати.
Осмiхнувся Велiсарiй i вже по тому сказав:
- Урок достойний. Чи й мене погромив би отак, коли б не вийшов i не
вислухав?
- Ба нi, - поспiшив заперечити хан. - Сам бачиш: вертаю до роду свого i
кваплюсь вертаючи.
- З нахапаним татьбою?
- Лиш з тим, що здобув яко звитяжець у сiчi. Казав i знову скажу: я не
на татьбу йшов.
За сим разом Велiсарiй приглядався до Завергана довше й уважнiше, нiж
перше.
- Iмперiя не просила хана, аби йшов у ┐┐ обводи, ба навiть на
поселення, i тому вправi розцiнювати його появу тут, яко татьбу. Та я
милостивий до звитяжцiв, тим паче, що хан справдi поверта║ться назад.
Одначе й випустити його з полоном не можу.
Тепер думав, що сказати Велiсарi║вi, Заверган.
- Я поверну привiдцi ромейських во┐в стратигiв Сергiя та Едермана,
поверну й людський полон, ба навiть рогату твар. Все iнше, надто комоней,
повернути не можу: воно стало вже набутком во┐в.
- На тому й станемо. Передаси полон, стратигiв - i я приберу заступ,
звiльню для тебе i тво┐х во┐в путь.
Хотiлось радiти такому на диво щасливому завершенню перетрактацi┐ iз
Велiсарi║м, та щось стримувало хана - не квапився з радiстю.
- Коли вже ми так швидко i мирно домовилися з тобою, уславлений
стратегу, то, може, домовимось i про все iнше? Полон бери зараз, а Сергiя
та Едермана вiзьмеш тодi вже, як во┐ мо┐ будуть по другий бiк ромейського
табору.
Iнший мiг би й розгнiватись, а в гнiвi обрати не ту, що обрав перед
сим, путь. Велiсарiй Же надто старий i бува'лий був, аби дозволяти серцю
брати гору над розумом.
- Хан волi║ бути певним, що все буде як е? А хто менi дасть таку
певнiсть?
- Я.
Привiдця роме┐в звiв вище, анiж дозволяв сой досi, брови.
- Як то?
- Залишу кiлькох сво┐х кметiв, яко заложникiв. Щось гхожр па
розчарування промаипулп п очах i пго чолi Волiсарiя.
- То невелика гарантiя, хане. Iз кревних серед во┐в тво┐х в хтось?
- Нема║. Коли так, - надумався Заверган i похопився висловити тс, що
надумав. - Коли так, заложником у тсбй залишусь я.
I знову Велiсарiй не змiг приховати подиву, а дивуючись, вiдмовчувався.
- Щоправда, - скористався мовчанкою i уточнив кутригурський хан, -
лишаюся з однi║ю умовою: i я, i во┐, що вiзьму з собою, мають бути па
комонях i при повнiй бронi.
Велiсарiй милостиво покивав головою.