"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Скачiть i попередьте тих, що ведуть полон, хай запруть його мiж тою i
тою горою, самi ж опережуться позами и будуть готовi стати до сiчi. Мii
зi: пiдемо па зближення з ромеями i постара║мось вивiдати, хто i як дуже
заступа║ нам путь.
Тепер тiльки, резгледiвшись, побачив i збагнув: йому i його воям
уготовано чи не найгiрше, що можна уготувати. По один бiк порослi
непрохiдним лiсом гори та крутопадi в горах i по другий також. Попереду
║дина путь - вузька долина мiж гiр i позаду не лiпше то┐, що попереду.
Стати тут можна i боронитись можна, ба навiть лiпше, анiж на долах. Зате
вперед пiдеш лише по трупах тих, що заступили вихiд з долини чи зiпхнувши
┐х разом iз ┐хнiм заступом.
Звiдуни правду казали: роме┐ вийшли па сiчу i намiр мають твердий.
Попереду, вiд гiр i до гiр - завали з землi i колод, мiж завалами -
ворота-проходи. Певно, на той випадок, коли треба буде вийти з-за завалiв
i пiти пiшими чи й комонними лавами на знесилених чи й зпетямлеппх у
сiчi-двобо┐ кутригурiв. Одразу за завалами - юрмиська щитоносцiв та
метальникiв сулиць. Почувають себе вiльпо, однi вилежуються, грiючись па
сопцi, iншi ховаються вiд сонця в затiнок. Усе то, ясна рiч, до першо┐
сурми. Подадуть голос сурмачi - i сполошиться ромейське во┐нство, облiпить
завали, виставить сулицi, щити i стане коли не непiдступним, то, в усякiм
разi, не таким уже й абияким заступом для кутригурiв. А що ж ║ десь
мечники, тi, що вихопляться, коли покличуть, на комонях i хлинуть
нестримною лавою поза завали. Де вони нинi? Одразу за тамтим вигином
ширшо┐, анiж у них, кутригурiв, долини чи поза долиною, де кiнчаються гори
i вгадуються об шири степових долiв?
О так, роме┐ знали, де нав'язати сiчу кутригурам. Звiдси тiльки назад,
до Емiмонта та його долин, i можна вiдступити.
Стояв, доглядався iз схованки до роме┐в та ┐хнiх приготувань на виходi
з гiр i мислив, а чогось втiшного для себе так i не спромiгся намислити.
- Коврате, - покликав того, кому наiiбi/тьтис вiрив i па якого
покладався як на самого себе. - Пiдбери собi падiйних во┐н i йди до роме┐в
яко сол вiд ратi пашо┐. Спитай чого хочуть, чому перегородили путь.
Коврат не загаявся в роме┐в, бо далi заступу не пустили. Вийшов па iюго
клич центурiон i велiв переказати привiдцi кутригурiв: з ущелин вiн може
вийти лише в тому разi, коли поверне усе, що взяв у землi ромейськiй.
Кавхап не став анi виправдовуватись перед ромеем, анi погрожувати.
- Привiдця паш, - взяв па себе смiливiсть виповiсти те, чого йому по
доручали, - волi║ спершу побачитися й переговорити з привiдцею роме┐в, а
тодi вже зважуватиме, як бути. Чи може достойний муж сказати, хто сто┐ть
на чолi во┐в, що ставлять нам такi умови?
- Чом нi? Скажи усiм, хто з тобою: супроти вас вивiв легiони сам
Велiсарiй.
В речах його було аж надто певностi i неприховано┐ пихи. Коврат вiдчув
те i пiдiбрав поводи.
- Скажу. Одначе й ти повiдай сво┐м: привiдцею в кутригурiв хан
Заверган, той самий, що погромив i везе в обозi двох вiзантiйських
стратигiв - Сергiя i Едермана.
Подумав i вже потiм додав:
- А ще скажи Велiсарiю: ми поважа║мо його старiсть i залиша║мо за ним
право визначити час i мiсце зустрiчi привiдцiв.