"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Кликала, хане, та не дiйшов ┐┐ клич до вух оборонцiв. Навала була
повсюдна i нещадна, багато хто й отямитись не встиг, не те що взятись за
меча.
Прокляття! Як же це могло статися? Вiтець не зважив на те, що в одвiтi
за Кутригурську землю його донька, й пiшов супроти доньки чи таки був у
змовi з нею? Що ж його штовхнуло па те i друге? Нагода: нема║ хана, можна
чинити iз його люднiстю усе, що заманеться. А кревнi зв'язки? А загроза
мсти-вiдплати? Гада║, це так собi, легкий туман перед сонячною дниною?
Ну, нi! У хана Завергана е сила, щоб прийти i сказати: нi! I е здоровий
глузд, щоб знайти спосiб помститися. Ти навiть не уявля║ш собi, степовий
жовтобрюху, якою може бути вона, помста Завергана! Вовком витимеш,
жалкуючи, змi║ю звиватимешся, шукаючи рятунку, та пiзно буде. За ту твою
жадобу, за чорнi умисли i ще чорнiшi дiла заплатиш сторицею!
Таким вийшов перед во┐в сво┐х i сказав принишклим по його речницi воям:
- Чули, що вчинив iз нами хан Сандiл i його жадiбиi до поживи воронячi
згра┐?
- Смерть за це! Помста i смерть!
- I я кажу: помста i смерть! Можна зрозумiти недруга: вiн диха║ злим
духом, вiд нього годi сподiватися чогось, окрiм зла. Можна зрозумiти
супостата: вiн затим i став ним, аби не думати про благо, дбати про чорнi
намiри i чорнi дiла. А як розумiти тих, котрi ширять перед нами братнi
обiйми, а впорскують змi┐ну отруту? Чи може бути таким прощення i пощада?
- Нi i нi! Помста i смерть! Помста i смерть!
- Ви довели хаповi сво║му i кметям сво┐м, яку ма║те ┐вс'рду руку i якi
крицевi серця. Он як широко розмахнулись на ромейських землях, якого жаху
нагнали уславленим у сiчах ромеям. Пiд вашим ударом могли рухнути.
Довгi стiни, мiг замислитись i думати, чим одкупитись, сам
Константинополь. Та пе той час, кутригури. Нам суiiути йiоча u сшшу, мусшю
иоссрi┐уш килшпий i нiш на аахисг кревних сви┐л, иiднивiсш ударим на удар.
Силу ма║мо! Сила пiсля здобутих тут звитяг, вважайте, удво┐лась, бо
удво┐лось число комоней у ратi, ма║мо живнiсть, а во┐в на тотих комоней
знайдемо в сво┐й землi. Тож i повелiваю: доста тiшитись чужими жонами i
чужим вином. Па комопей, кутригури! Кров кревних i недоля кревних кличуть
вернутися па Опгул, серце i розум повелiвають: помста i смерть!
- На Онгул! На Онгул! Помста i смерть!!! Помста i смерть!!!



IX

Хановi не треба було губитися в догадках, що змушу║ кутригурiв
розмахувати бичами й бути однаково жорстокими як iз знесиленим у путi
товаром, так i з полоненими ромеями. Як через одних, так i через других не
можуть прискорити ходу, а бажання прискорити ┐┐ пре з кожного i пре
потужно. Як же, таку тривогу i такi страхи посiяно в серцях. Кому не
забагнеться пустити вскач комоней, не парасангами-переходами мiряти
зворотну з роме┐в путь. Одного вдень i вночi не полишав бентега, що з
дiвою, кот,ру назнав на Онгулi i мав узяти одразу по поверненнi на Онгул,
iншого - страх за жону, дiтей, за все, що мав у стiйбищi i не певен тепер,
чи вiдшука║ мiсце, де слався дим вiд обжитого перед сим безлiттям