"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вотня?
- Пройде, хане, щоправда, тiльки пiшо. Замислився Заверган i все ж
ненадовго.
- А що буде, коли хтось оповiстить ромейськi когорти: привiдцi в бiдi,
i тi кинуть супроти вас комонну сотню, а то й двi? Встигнете зникнути в
яругах i переховатися купно з полоненими привiдцями, доки надiйдуть нашi?
- А ми не ховатимемося. Ми вдаримо ромеям у спину й пiдемо назустрiч
тим з наших, що ломитимуться в ромейський табiр.
Хан не приховував втiхи вiд того, що чув з уст свого вивiдника.
- Дiло речеш, Коврате. Присяйбiг, дiло! Ось тiльки чи стане на те
сотнi?
- То вiзьмемо бiльше, хоча б i три. Де пройде сотня, там пройдуть i всi
iншi.
I то правда. Нiч он яка затяжна, тако┐ ночi багато можна встигнути.
Лиша║ться в одному визначитись: хто поведе цi сотнi? Виправа достойна
твердо┐ руки хапа, а хана й тут треба. Коли дiйде до пiчного вторгнення у
ромеiiський табiр, до удару, що ма║ зламати роме┐в, хан мусить бути тут.
Отож вести сотнi за спину ромеям, крiм Коврага, нема║ кому.
Так i сказав:
- Вiпiрава ця неабияка. Вiзьмеш ┐┐ на себе?
- Коли хап зпiрястi.сп, чому по вчптп?
- На тому й станемо, - поспiшив виректи Завергап i, нiби засвiдчуючи
сво║ вдоволення згодою, простягнув десницю й довiрливо поклав ┐┐ кмет'евi
на плече.
На те, щоб розмислиш i розтлумачиш, хто, де i як дiятиме у цiй виправi,
був даний день i половина ночi. А па саму виправу вiдводиться куций iз
куцих час. Бо покладаються не так на силу i обiзнанiсть, як на зухвалiсть.
А ┐┐ може дозволити собi лиш той, хто вмi║ бути i мужнiм, i мудрим, i
беззастережно одважним.
Нагадував усiм про це, а чи будуть такими, коли Коврат i його сотнi
подадуть знак, не певен. Ломитися доведеться в нiч, по сутi наослiп, та й
роме┐ можуть виявитися не такими вже й безпечними, як сподiваються. Звiдки
знати, як буде, що буде насправдi?
А втiм, чого тепер вагатися та ворохобити себе? Коврат пiшов, вороття
нема║ вже й бути не може. Оскiльки роме┐ вiдмовилися вiд перетрактацiй,
сiча неминуча, i буде лiпше, коли почне ┐┐ саме так.
Тихо як у селищi й поза селищем. Сплять усi чи зата┐лися? Роме┐,
напевно, сплять, чого мали б не спати? Во┐ ж його не повиннi б. Там, куди
пiшов Коврат, ось-ось мають запалати хижi, знiметься до неба трьома
багаттями вогонь, а то й буде знак, що всiх покличе на сiчу.
Заверган пiдводиться iз старанно вистеленого йому ложа й виходить з
намету. Сто┐ть пiд зорями, дослуха║ться до околiй. Зрештою кида║
доскiпливий погляд на небо, шука║ зорю, котра ма║ повiдати йому, чи довго
ждати ще сподiваного знаку.
- Хан так i не заснув, мабуть?
Оглянувся - позаду намету, бiля напiвпригаслого багаття сидiло кiлька i
серед них кметь, котрому велено бути сьогоднi при хановi й робити гласними
для всiх його повелiння.
- Коли не заснув досi, то тепер уже й не спатиму. Вiз он як круто
опустив дишло, не так далеко той час, коли свiт благословлятиметься.