"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу авторавотня?
- Пройде, хане, щоправда, тiльки пiшо. Замислився Заверган i все ж ненадовго. - А що буде, коли хтось оповiстить ромейськi когорти: привiдцi в бiдi, i тi кинуть супроти вас комонну сотню, а то й двi? Встигнете зникнути в яругах i переховатися купно з полоненими привiдцями, доки надiйдуть нашi? - А ми не ховатимемося. Ми вдаримо ромеям у спину й пiдемо назустрiч тим з наших, що ломитимуться в ромейський табiр. Хан не приховував втiхи вiд того, що чув з уст свого вивiдника. - Дiло речеш, Коврате. Присяйбiг, дiло! Ось тiльки чи стане на те сотнi? - То вiзьмемо бiльше, хоча б i три. Де пройде сотня, там пройдуть i всi iншi. I то правда. Нiч он яка затяжна, тако┐ ночi багато можна встигнути. Лиша║ться в одному визначитись: хто поведе цi сотнi? Виправа достойна твердо┐ руки хапа, а хана й тут треба. Коли дiйде до пiчного вторгнення у ромеiiський табiр, до удару, що ма║ зламати роме┐в, хан мусить бути тут. Отож вести сотнi за спину ромеям, крiм Коврага, нема║ кому. Так i сказав: - Вiпiрава ця неабияка. Вiзьмеш ┐┐ на себе? - Коли хап зпiрястi.сп, чому по вчптп? - На тому й станемо, - поспiшив виректи Завергап i, нiби засвiдчуючи сво║ вдоволення згодою, простягнув десницю й довiрливо поклав ┐┐ кмет'евi на плече. На те, щоб розмислиш i розтлумачиш, хто, де i як дiятиме у цiй виправi, куцих час. Бо покладаються не так на силу i обiзнанiсть, як на зухвалiсть. А ┐┐ може дозволити собi лиш той, хто вмi║ бути i мужнiм, i мудрим, i беззастережно одважним. Нагадував усiм про це, а чи будуть такими, коли Коврат i його сотнi подадуть знак, не певен. Ломитися доведеться в нiч, по сутi наослiп, та й роме┐ можуть виявитися не такими вже й безпечними, як сподiваються. Звiдки знати, як буде, що буде насправдi? А втiм, чого тепер вагатися та ворохобити себе? Коврат пiшов, вороття нема║ вже й бути не може. Оскiльки роме┐ вiдмовилися вiд перетрактацiй, сiча неминуча, i буде лiпше, коли почне ┐┐ саме так. Тихо як у селищi й поза селищем. Сплять усi чи зата┐лися? Роме┐, напевно, сплять, чого мали б не спати? Во┐ ж його не повиннi б. Там, куди пiшов Коврат, ось-ось мають запалати хижi, знiметься до неба трьома багаттями вогонь, а то й буде знак, що всiх покличе на сiчу. Заверган пiдводиться iз старанно вистеленого йому ложа й виходить з намету. Сто┐ть пiд зорями, дослуха║ться до околiй. Зрештою кида║ доскiпливий погляд на небо, шука║ зорю, котра ма║ повiдати йому, чи довго ждати ще сподiваного знаку. - Хан так i не заснув, мабуть? Оглянувся - позаду намету, бiля напiвпригаслого багаття сидiло кiлька i серед них кметь, котрому велено бути сьогоднi при хановi й робити гласними для всiх його повелiння. - Коли не заснув досi, то тепер уже й не спатиму. Вiз он як круто опустив дишло, не так далеко той час, коли свiт благословлятиметься. |
|
|