"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

заклик - розсупонь калиту, частуй чарчиною. Берiм ┐┐ та й нiчого бiльше
мiзкувати.
Килавчук крутить носом.
- Заклик... У мо┐й про хазя┐в теж ║, та ще й так, що грiх не
почастувати:

Ой царю наш, царю, небесний володарю,
Даруй лiта щасливi┐ цього дому господарю.
Даруй господарю, його господинi
Довгi лiта й щасливi усiй його родинi.

- Справедливо, - згоджу║ться Любинський. - За цю таки грiх не
почастувати. А якщо котрийсь нiчого не виноситиме, то я тому ще й тако┐
врiжу:

Ой я тобi, дядьку, заколядую,
Дай менi пирiг.
Як не даси пирога,
Вiзьму вола за рога
Та й поведу на мурiг,
Волом буду робити,
А в рiг буду трубити...

- Так, - пiдсумову║ Павло, якому належить вирiшувати справу остаточно.
- Гаврикова й Кифорова кращi. На обох i спинимось. Ану, Михаиле, починай
на голос. Усi слухайте i запам'ятовуйте слова.

13_

Весна цього року добре припiзнилася. Правда, снiги станули ще в кiнцi
березня, проте квiтень був лiнивим i неповоротким: сонце блукало десь у
густому захмар'┐, небо вдень i вночi сiялося то холодною мжичкою, то
зливалось пронизливими дощами, а над розгрузлою землею часто завихрювалися
рвучкi, мов ошалiлi, вiтровi┐. Хлiбороби порались у клунях, коморах, iнодi
перевисали бородами через ворота, ковзали очима по калюжах на вулицi,
сумно зiтхали i думали про поле, яке давно чека║.
У тiй невеселiй ратайськiй думi-роздумi канули днi, минали пiснi тижнi.
I, може, тому вербна недiля, про котру, здавалось, й забули, настала якось
зовсiм несподiвано, наче вигулькнула з-за прадавньо┐ козацько┐ могили, що
одиноко мрi║ серед мовчазних степiв. Та ще й днина видалась на диво
гарною, щедро позолоченою ясним промiнням. Попiд вуличними окопами,
огорнутими легеньким маревом земних випарiв, скоро вичахають стежини, а
ними квапляться до церкви люди з тонким верболоззям у руках.
Церковне подвiр'я в'юниться учнями духовного училища i гiмназi┐, мiж
якими зрiдка шмига║ також охтирське парубоцтво, оперезане строкатими
поясами домашнього та фабричного виробу. Всюди луна║:
- Не я б'ю!
- Лоза б'║!
- За тиждень великдень!
Три гiмназисти-пiдлiтки обступили Любинського.