"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Галушник нечестивий! - кричать, розмахуючи гiнким пруттям. - Чого по
головi цвiжиш? Цi║┐ недiлi Iсус Христос в'┐хав у крусалим, а ти...
- Агу гетьте, раковi шийки! - кида║ться на гiмназистiв Грицько. - Я дам
вам галушника, дам...
Але гiмназисти не вiдступалися. На пiдмогу ┐м бiжать iншi "раковi
шийки", i за хвилину чубата Грицькова голова зника║ в ┐хньому галасливому
натовпi.
- Хлопцi-i! - вола║ Любинський.
Веселе грище враз припиня║ться, i строката юрба бурсакiв оточу║
гiмназистський натовп. Спалаху║ чергова бiйка мiж училищем та гiмназi║ю.
До таких бiйок охтирчани давно звикли, то й не дивуються, тiльки дивляться
на них, мов на розвагу.
Грабовського не займають нi гра, нi сутичка, пiсля яко┐ ворогуючi
табори розiйдуться в пошматованiй одежi, з розквашеними носами. Павловi
зараз не до того. Його морду║, зда║ться, непоправне горе - розлука з
найближчим другом.
Нема бiльше Бодяка в училищi. Нема i в Охтирцi. Учора випровадив
приятеля додому. Iшли удвох, розмовляли, висловлювали всiлякi здогадки, а
спинитися на чомусь певному не змогли. Хто вчинив так пiдступно й пiдло?
Матвiй Ткаченко? Михайло Приходько? Котрий з них? А чи обидва разом, бо
завжди хижились на Степана i в пересварках пiдтримували один одного.
Можливо, таки обидва разом. Угадати важко. Зроблено спритно.
Позаминуло┐ суботи, прийшовши по уроках у корпус, Степан одiмкнув свою
скриньку i ахнув:
- Нема!
- Чого? - стривожився Павло.
- Зошита з вiршами...
- А де вiн був?
- Та тут же, а може...
Не знайшли зошита також пiд подушкою, куди Бодяк часто ховав книжки.
Всю недiлю друзi тинялись, мов неприкаянi. А в понедiлок з третього уроку
Степана покликано в училищну канцелярiю, а там на столi, за яким сидiли
смотритель та iнспектор, хлопець пiзнав свою пропажу.
- Твоя писанина, шмаркачу? - гримнув смотритель.
- Моя, - вiдповiв Бодяк.
- Хто навчив тебе глумитись над нашими порядками, вчителями, полiцi║ю,
скиглити по якомусь волоцюзi, покараному за кражу?
- Нiхто мене не вчив. Я сам собi. I не глузую, а пишу правду.
- Сам? Правду? А звiдкiля тобi вiдомо те, що ось тут написано про того
злодюгу? О-о:

На другий день, як кiнчався,
Попу тiльки й признався,
Чого марно умира║,
Бабу й дiток покида║...

- Так люди говорили на храмовому святi.
- Говорили! - люто перекривив смотритель i звелiв iнспекторовi: - Зараз
же замкнiть баламута в карцер.
По обiдi iнспектор та субiнспектор перерили весь корпус.