"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вiльного мiсця. Там збивають дерев'янi зiрки, облiплюючи ┐х барвистим
папером, обвiшуючи яскравими стрiчками, вистругують держаки, ладнають
лiхтарi з свiчками.
Бурсаки згуртувалися в кiлька ватаг, розподiлили мiж собою мiстечковi
вулицi та кутки, куди пiдуть колядувати, а згодом i посiвати та щедрувати.
Кожна ватага ма║ свого старшого, що зветься благочинним i носить зiрку,
заспiвувача i, звiсно, двох скарбникiв-мiхонош.
При розподiлi ролей Любинський iз шкури пнувся, щоб стати благочинним,
аби потiм паювати зароблене, але на його не вийшло - обрано було Бодяка.
Правда, Грицька те не образило й не розгнiвило - вiн охоче згодився на
роль мiхоношi, знаючи, що, мавши торбу за плечима, зможе вволю поласувати
ще на колядi, постара║ться приховати i якусь копiйчину...
- Глянь, Степане, - хвалиться благочинному, показуючи величезний
валовий мiшок. - Я вже готовий i зараз рушати... А Михайло все
куздря║ться. Зубряка нещасний!
Згорнувши молитовника, над яким горбiв увесь вечiр, Приходько лiниво
пiдвiвся.
- Не пхай рила в чуже корито, - буркнув. - Я завтра з свого рядна пошию
цiлий лантух...
- То ший зараз.
- А вкриюся чим?
Бодяк клопочеться iншим: примайстрову║ до високо┐ баранячо┐ шапки
Килавчука, одягненого в кожух навиворiт, крутi роги й довгi вуха.
- Оце коза, мосьпане, - милу║ться. - Тако┐ нi в кого не буде.
Заклопотаний i Грабовський: до свят-вечора залишилось чотири днi, а
колядки на хоровий спiв не розучено. Те ж на його головi лежить.
- Що колядуватимемо? - пита║ хлопцiв, якi зiбралися навколо нього. -
Хто що радить?
- Я, - зголосився Приходько. - Скористаймось тими колядками, якi
позавчора учили в класi.
- А я проти, - вихопився Килавчук. - Треба знайти такi, щоб були
зрозумiлими, не старослов'янщиною, а нашою мовою. Хоч би й оцю:

Нова радiсть стала, яка не бувала,
Над вертепом звiзда ясна увесь свiт осiяла.
Там, де бог родився, з дiви воплотився,
Там чоловiк преубогий пеленами оповився.

Кифiр невдоволено насупив брови:
- Можна, - заговорив. - Але... З дiви воплотився... Дурити людей... А
може б, ту, котру в нашому селi полюбляють?
- Пам'ята║ш?
--Авжеж, не один раз колядував:

Добрий вечiр тобi, пане господарю!
Ой радуйся, земле, син божий народився.
Застеляйте столи та все килимами
Та кладiть калачi з яро┐ пшеницi.

- Ця краща, - мiрку║ Любинський. - Про калачi... I до хазя┐на ясний