"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Грабовський та Бодяк прийшли зi свята перед заходом сонця. Побачивши на
сво║му лiжку непрошеного пожильця, Степан обурився.
- Ану вставай, - смикнув Любинського за штанину. - Чого вклався?
Повернувшись на бiк, Грицько промурмотiв щось невиразне i згорнувся
бубликом.
- Вставай, кажу тобi. Одягнений, ратицi бруднi...
Корпус почав прокидатися. Продер очi нарештi й Любинський.
- Чого валу║ш?
- Хто тобi дозволив? - наступав Бодяк.
Вiн знову схопив за штанину, але Грицько сердито фацукнув ногою.
- Не балабонь.
- Я балабоню?!
Заносилось на сварку. Ледацюга Любинський мав усiх _молодших за нiщо i
мiг надавати буханцiв.
- Котись пiд три чорти, свинота куцорила, - осердився вiн. - Доскочиш
четвертого класу, тодi й питатимеш, а поки що, пацючку...
Подав голос Ткаченко:
- Плюнь, Грицю, на ту вошиву постiль та йди сюди.
Не стерпiв образи Бодяк.
- А ти, мазнице, заткай плювачку!
Ткаченко пiдхопився з свого лiжка.
- Alea jacta est![5] - гукнув Кифiр Проценко. - Юлiй Цезар вирушив на
Рубiкон. Почалося.
Однак нiчого не почалось: Матвiй, не зробивши й п'яти крокiв, круто
повернув назад.
- Iди, iди, дурню, - кинув йому навздогiн Бодяк. - Цезар... Сидiтиме в
першому класi до страшного суду. Довбня. Кувадло. Ну, вставай, Грицьку!
Пора на вечерю збиратись.
Любинський голосно розреготався.
- Ха-ха-ха! Ох ти ж, сучий сину, ой хитрун. Умi║ш пiдкупити. Значить,
на гречаний кулешик. Черево таки вже стухло... От дивись, як воно
виходить. Спектор i вчителi кажуть, нiбито в мене куряча голова, а я одним
махом хавкнув.
- Що?
- Твого вiрша про наше харчування. Коли гарне - само собою
запам'ятову║ться, не треба й мiзки сушити. Славний вiрш i правдивий:

В понедiлок дають юшки,
Три днi зряду все - галушки,
Потiм два днi все - лапшу,
А в недiлю - кулешу.

У Бодяка враз пересiвся гнiв.
- I другого знаю, - вiв далi Грицько. - Оцей-о, за якого на тебе
сердиться Михайло:

Тiльки зiрка стала мрiти,
Бурсак почав бубонiти,
Бо боявся довго спати,
Щоб снiдання не взiвати.