"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Зазнавши невдачi, Гервасько спершу сердився, навiть погрожував
помститись Грабовському. Але згодом одружився з осиротiлою попiвною на
Курщинi, посiв парафiю ┐┐ покiйного батька, став панотцем Гервасi║м, нажив
родину, i давня сердечна рана зарубцювалася.
Потiм не раз стрiчалися колишнi суперники, однак нiколи не згадували
дражливого минулого, навiть заприятелювали. Дiзнавшись торiк про
передчасну смерть пушкарнянського паламаря, Гервасiй болiсно переживав i
сумував. А цi║┐ весни, гостювавши в рiдному селi, приходив у слободу,
одслужив молебень за чесну душу раба божого Арсенiя, навiдав i покропив
свяченою водою убогу хату багатодiтно┐ паламарихи-вдовицi. Тодi ж казав -
охтирський владика запрошу║ його до себе на службу...
Несподiвана поява Грабовських зворушила Гервасiя - його щоки
зашарiлися. Якусь мить приборкував сво║ знiяковiння.
- У вас щось трапилося? - запитав.
Ксеня Григорiвна розповiла.
- Почекайте тут, - сказав Гервасiй i зник за високими дверима.
Повернувшись через кiлька хвилин, дав залiплений конверт.
- Тут повелiння владики. Iдiть в училище.
Смотрителя чекали довгенько. Прийшов вiн аж надвечiр i напiдпитку.
Весело розiрвав конверта, але, прочитавши ║пiскопське послання, враз
спохмурнiв.
- Ходили скаржитись? - скинув на обох гнiвнi очi.
- Не скаржитись, а просити, - вiдказала Ксеня Григорiвна.
- З такими дурницями до самого?..
- У нас iншого виходу не було. Простiть, ваше превелебi║.
- Добре, - полагiднiшав смотритель, пiдкуплений "превелебi║м". - Сяде в
пiдготовчий клас.
- У пiдготовчий? - здивувалася мати. - Два роки ходив до нашо┐
слобiдсько┐ школи, найкраще вчився, умi║ писати, лiчбу зна║, псалтир читав
над покiйниками. Ткаченкiв не втне нi бе нi ме нi кукурiку - i зразу в
перший, а мiй, значить, у пiдготовчий...
- Не кваптеся. Деякi в тому пiдготовчому сидять по два або й бiльше
рокiв. Училище - то вам не парафiяльна школа, а тим паче не земська. У
вашому селi яка?
- Земська.
- От-от. Словом, почнемо з пiдготовчого.

9_

Першi днi життя Павла в Охтирцi мчали шпарко й зарвiйно, неначе баскi
Колупа║вi жеребцi, запряженi в ресористу бричку. Аж голова йшла обертом.
Не встигав нi лiчити, нi закарбовувати тих днiв у пам'ятi. Та й як
полiчиш, закарбу║ш, коли вони немовби змагаються мiж собою наперегонки,
прямо налiтають один на другого, наступають на п'яти, а деякi в тому
безладному й шаленому змаганнi зовсiм зникають, не полишаючи жодного
слiду. Лише вчора чи позавчора був понедiлок, а завтра, дивися, - субота.
Усе вражало й дивувало. Почалося з назви. Ще дома чув - Охтирська
бурса, бурсаки. Так i в мiстечку називали. А тут почув - повiтове духовне
училище. к якась рiзниця? Що то означа║ - бурса?
Запитав Грицька Любинського, а той непорозумiло знизав плечима.