"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Негарно так жартувати.
- Я не жартую...
- Можна й пожартувати. А вiкно - дурниця, вставимо. Твiй батько...
Сiдай на мiсце.
Матвiй, ще не збагнувши дивно┐ поведiнки вчителя, стояв нi в сих нi в
тих.
- Сiдай, сiдай, - уже зовсiм медовим голосом повторив животань. - А ви
чого пороззявляли пащеки! - визвiрився на клас.
Матвiй, нарештi зрозумiвши, що його несподiвано помилувано, рушив на
сво║ мiсце.
Вчитель важко пiдвiвся, крекчучи пiдiйшов до передньо┐ парти.
- Встати! - ткнув палицею на бiдно зодягненого хлопчика. - Збери сво┐
лахи i йди на задню парту. Тут сидiтиме Ткаченко. Швидше! А ви, - показав
на сусiдiв школяра, який звiльнив мiсце, - розсуньтеся подалi.
Матвiй взяв сумку i полiз за передню парту.
Вчитель повернувся до столу, сiв, вiдсапнув.
- Вашу вчительку зi школи вигнали, вона соцiалiстка, негiдниця. Тепер
учитиму я. Звати мене отець Зосим Обухiвський. Хто, боронь боже,
порушуватиме порядок, пропускатиме церкву, засiчу.
Розгорнувши журнал, почав начитувати:
- Антонов!
- Тутки.
- Боярко!
- Слабий.
- Грабовський!
- к, - пiдвiвсь Павло.
Не встиг вiн сiсти, як заскиглив Матвiй.
- Що з тобою, Ткаченко? - стривожився вчитель.
- Вiн мене би-ив...
- Хто?
- Грабовський. Називав мене й мого тата злодiями...
Обухiвський побагрянiв. На його товстiй ши┐ трiпнулися жили. В
маленьких колючих очах блимнули зеленi вогники.
- Вийти! - вказав палицею на Павла.
Той вилiз з-за парти.
- Сюди! - глухо стукнула палиця.
Павло ступив ще два кроки.
- Що ж ти, гайдамако, робиш, га?
I, не чекаючи вiдповiдi, вгородив пальцi у вихрясту чуприну.

7_

Кузьма й Антiн ледве живого привели Павла додому. Цiлий тиждень лежав
вiн хворий. Удень коло нього сидiли Олеся або Михайло, а ночами - мати.
Натруджена, стомлена денною роботою, так i спала над сином. Першi двi ночi
в нього тримався такий жар, що треба було раз у раз мiняти на чолi мокрий
рушник.
Увi снi Павло часто марив, кликав до себе Кармеля, Оксану Петрiвну,
проклинав Обухiвського, махав руками, поривався бiгти. Ксеня Григорiвна
притримувала худе тiльце, хрестилася i беззвучно схлипувала, а коли син