"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Натрапив на заголовок - "Кармалюк". Чи не той це, про якого спiвають?
Хапливо пробiгав очима сторiнку за сторiнкою i все глибше поринав у
звабне марево казки. У зворушенiй уявi живим постав Iван Кармель - гарний,
сильний i невловимий. На хлопчика хвилями наринають гiркi жалi старенько┐
Iваново┐ неньки, Марусi, а в серцi закипа║ гнiв i лють до недобрих людей,
багатi┐в.
Скiнчив читати, коли вже сiдали сутiнки. Ступив до хати блiдий-блiдий,
нiби недужий. Олеся, Михайло, Марiйка вечеряли, а вiн не захотiв. Принiс
оберемок соломи, розгорнув коло столу i, пристеливши рядниною, лiг.
Тiльки заплющив очi - виринув нiби з пiтьми Iван Кармель. От якби на
землi бiльше було Кармелiв! Тодi б не передавав старий Колупай зароблених
мамою й Олесею грошей у казну, не глузував би мизатий Матвiй з нього...
У головi ро┐ться питання: а хто такi отi соцiалiсти, що проти царя, тi,
про яких говорив пiп у церквi? Ще торiк Павло чув це слово вiд лiкаря з
Рясного, що при┐здив до хворого батька. А що воно значить? Мати каже -
хочуть одiбрати землю в багатi┐в i оддати бiдним. I Кармель цього хоче.
Виходить, вони заодно...
Павло бачить, як з густо┐ пiтьми пiдплива║ до кремезного Iвана Кармеля
струнка й тендiтна Оксана Петрiвна. Павло стрепенувся. Маха║ ┐м руками,
кричить i мчить назустрiч.

6_

Бiля школи Павло побачив Антона. Хлоп'ята привiтались.
- Була у вас Оксана Петрiвна?
- Аякже. Принесла лiкiв, мамка випили - i трохи полегшало. Ще й Оленцi
дала сво┐ черевики. Такi гарнi!
На шкiльне подвiр'я заявився з сво║ю компанi║ю Ткаченко. Всi
набундюченi, чистi тобi iндики.
- О, гляньте, гляньте! - гукнув Матвiй, показуючи на Павловi штани. -
Грабовський обновився: на старi дiрки причепив нову латку. Та ще й яку.
Може, за квiтки купив, га? Хоч ти квiток не прода║ш. Украв десь. кй-бо,
украв!
Його товаришi зареготали. На регiт пiдбiгло кiлька дiтей з iнших кiнцiв
подвiр'я. Скоро вирiс цiлий гурт.
- Ну, кажи ж, украв? - допинав Ткаченко, копилячи губи. - Кажи...
Павло вiдчув, як йому в обличчя ударила гаряча кров. Весь затремтiв.
- Хто украв? Я? Я? - кричав задихаючись. - Ви самi... ти i твiй тато -
людей обкрада║те... злодi┐, душогуби!
Матвiй остовпiв, очманiло блимав очима. Не чекав тако┐ смiливо┐
вiдповiдi на сво┐ глузи.
А Павло напосiдав:
- Ти чув про соцiалiстiв? Чув про Кармеля? Не чув! Ех ти, мазниця
дурна! Ще почу║ш, прийде на вас чорний день! Прийде!.. - плюнув i пiшов.
Та скоро Колупа║вi товаришi отямилися.
- Чого плю║ш?
- Дай йому, Матвiйку!
Ткаченко, пiдбадьорений тими вигуками, оглянувся довкола, кинув свою
сумку i стрибнув на супротивника. Павло одскочив, розмахнувся, i його рука
з дзвiнким виляском упала на Матвi║ву щоку.