"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тебе, та й майже цiла...
Знала, говорить неправду. Та шапка, в якiй покiйний чоловiк ходив рокiв
десять, геть порвалася, i крiзь ┐┐ денце стирчала цупка хлопчикова
чуприна. Так сказала, аби не мовчати.
- У татовiй, - похнюпився Павло. - Позавчора Матвiй не давав проходу:
шапка-бирка, зверху дiрка, вiтром пiдбита...
Бiльше нiчого не сказав матерi. Чоботи й свитку на зиму вiн ма║ -
купили за зароблене при чередi, а штани й шапка... Так сподiвався на новi,
так чекав того дня, коли нарештi побачить ┐х на собi та пройдеться перед
Матвi║м. Хай зна║ дука!..
Глянув на матiр. Вона сидiла, як камiнна. В очах - ущерть скорботи.
Щось давке пiдкотилося до Павлового горла. Наче пiдштовхнутий, кинувся до
матерi i впав головою на ┐┐ худi колiна. Вона мовчки поцiлувала його чорну
чуприну i легенько погладила. Хата стояла нiма, наче вслухалася в
приглушене дитяче хлипання.
- Годi, Павлусю! - шептала мати сухими губами.
Рипнули дверi, й на порозi стала Оришка - наймичка Колупа┐в.
- Здоровi будьте.
- Хай i тобi дасть бог здоров'я, - вiдповiла Ксеня.
Зразу подумала: Колупай надiслав, одумався. Хоче, бусурман, сплатити за
роботу.
Оришка чомусь м'ялася.
- Далебi, не зна║те, чого прийшла до вас, - нарештi мовила.
- Скажеш...
- Господиня погнала. Катни, каже, до паламарихи, купи квiток. Вибери
найкращi.
Мати аж потемнiла на обличчi. Еге, вiддасть Колупай зароблене...
- Для чого ┐м квiти?
- Ма║ припертися якийсь там, дай боже пам'ять, ага, письмоводитель.
- Звiдки така птиця?
- Нiби з Сум чи й самого Харкова. То вiдпуска║те, чи що, бо нiколи
стояни вистоювати.
Ксеня глянула на сина, в очах якого бурхав гнiв, на жоржини за вiкном:
- Дала, кажеш, грошi?
- Авжеж, - розтулила Оришка кулак з мiдяками. - Вибери, каже, щоб
свiжi...
- Вибери, щоб свiжi... - повторила тим же тоном Ксеня. - Пiди, Орисю,
вiддай тi грошi сво┐й господинi i скажи, хай подавиться ними, як давиться
мо║ю кривавицею. Нема в мене для них квiтiв i нiколи не буде, навiть на
труну.
- Чимось допекли уже й вам?
- Бодай ┐х лиха година пекла. Робили день при днi разом з Олесею
цiлiсiньке лiто боже, а вiн i на долоню не плюнув. Хай ┐м така легка
смерть, як нам отi зарiбки. А вона ще по квiтки шле...
- Шкуродери, - зiтхнула Оришка. - Вся слобода так говорить про них. А
┐м це, як отой вiтер у коминку...
Мати провела Оришку за порiг. А як повернулась, довго сидiла з сином
мовчки. Прихiд Оришки, розмова з нею тяжким каменем лягли на душi обом.
По часi Павло взяв свою школярську торбинку i вийшов з хати.
Примостившись пiд грушею, витягнув стару потрiпану книжку i почав гортати.