"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Тепер буде знати, як з харпаками водити кумпанiю, - долинув голос
Ткаченка. - п┐ не переводять, а витурюють од нас... Урядник татовi давно
обiцяв це зробити...
- Чу║ш? - кивнув Щербак. - Про Оксану Петрiвну отак...
- Чую, - глухо мовив Павло.

5_

Павло зайшов у хату, коли сонце вже хилилось до обрiю. Мати, худа й
смутна, сидiла на долiвцi бiля вiкна, сплiтала у вiнок цибулю, ногою
погойдуючи колиску з маленьким Тишком.
- Чого так забарився? - спитала, не одриваючись вiд роботи. - Може,
урокiв не знав - лишили пiсляобiд?
- Та знав, - мляво вiдповiв, вiшаючи торбину на цвях пiд образом
Миколи-чудотворця.
- А чого ж запiзнився, ще й прийшов надутий, мов кулик на вiтер?
- Еге, у нас таке робиться...
Павло розповiдав невеселi шкiльнi новини, а мати слухала, перепитувала,
часто зiтхала.
- Оксана Петрiвна була така сумна та невесела, наче хвора. Прощаючись з
нами, плакала.
- Хiба ж не заплачеш? Кривавими зарида║ш. Якось розповiдала старiй
Пилиписi. З бiдних вона, змалечку сирота. Самотужки вибилася в люди.
Великий жбан лиха випила. Чи ж не бачив, як горнулась до бiдноти? Тому й
казяться дуки, бодай зовсiм показились. А вчора, кажуть, новий пiп дуже
гримав у церквi на не┐. Казав, нiби вона безбожниця, антихристка i тягне
руку за сицiлiстiв.
- Соцiалiстiв, мамо.
- Може, й так, за тих, значить, якi хочуть забрати в багатих землю i
дати бiдним. Намовляв не пускати Оксану Петрiвну в хату i лякав - усi, хто
ослухаються, попадуть на тому свiтi гi║нi в зуби.
- Хай би в тi зуби попав Колупай з сво┐м Матвi║м!
- По-нашому не буде, сину... Шкода ┐┐, бiдно┐, але чим можемо зарадити?
Бери на припiчку борщ та по┐ж, а менi дай штани - пiдлатаю, бо он колiно
свiтиться.
- Знову пiсняк, - скривився Павло.
Мати взяла синовi штани, i серце ┐┐ защемiло. Iнший би пiд пса такi не
пiдстелив, а ┐┐ дитина мусить вбиратися в них. Латка на латцi.
Скрушно похитала головою, обмацала хату клопiтким поглядом - чим
залата║ш? Встала, знайшла пiд лавою сакви, витягла з них клапоть чорного
оксамиту i взялася за роботу.
- На, одягай, - подала перегодя штани. - Та дивися менi, бережи
одежину.
- Де ви таку гарну латку взяли?
- Знайшла в Рясному, йдучи з ярмарку.
- Мамо, а коли купите менi шапку?
- Купимо, як Кунделя облупимо. Ходила оце до Колупая, думалось
заробленим трохи прикрити нашi злиднi. А вiн, iрод, сказав, що мiй
заробiток передав у казну - на подать. Просила, плакала, проклинала, та
помогло, як мертвому кадило. Походиш, синку, в татовiй. Вона якраз на