"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дядько Тимоха, вiн... Вчителька метнула гнiвний погляд на Ткаченка.
- Хiба можна товаришiв прискаржувати?
- Вiн менi не товариш!
- Знаю. Сядь.
Матвiй знiтився, втягнув руду голову межи плечi i незграбно сiв на
лаву.
Вчителька зiтхнула i, трохи помовчавши, звернулась до Антона:
- Треба було менi вчора сказати, що мати хвора. Сьогоднi надвечiр
прийду до вас.
Читання домашнього завдання проходило жваво. Згодом черга дiйшла до
Ткаченка, який сидiв на передостаннiй партi.
- Продовжуй, - сказала Оксана Петрiвна.
Матвiй сердито глянув на не┐.
- Не хочу читати. Хай вони читають, - тицьнув пальцем на Павла й
Антона.
I тут закалатав дзвоник.
Дiти сипнули з класу. Зiбравшись у кiлька гурткiв, обговорювали
поведiнку Матвiя, а вiн стояв обiк зi сво┐ми дружками - дiтьми багатих
слобожан.
- Роздобрiв, мов чиряк на м'якому, - обурювався низенький бiлоголовий
хлопчик. - Треба втерти йому носа. Щоб знав, як не слухати вчительки...
Ткаченко, почувши останнi слова, пiдiйшов до гурту, - зневажливо глянув
на бiлоголового.
- Що ти мелеш? Утерти... Побачимо, хто кому втре!
Iдучи до класу, школярi бачили - з кiмнати вчительки вийшов староста,
ховаючи за пазуху аркуш паперу.
Новий урок був млявий. Дiти сидiли збентеженi й неуважнi,
перешiптувалися, крадькома стежили за вчителькою.
Оксана Петрiвна машинально ходила по класу i, здавалось, не слухала
учнiвських вiдповiдей. Павло помiтив: смуток у ┐┐ очах погустiшав.
Пiсля уроку вчителька зупинилась коло столу. Дивлячись кудись крiзь
маленьке вiконце, сумно сказала:
- От i все, дiти. Попроща║мось. Може, й назавжди.
Школярi не зрозумiли.
- Як це?
- Покидаю Пушкарне, - мовила Оксана Петрiвна глухим, нiби чужим
голосом. Нараз висмикнула з-за манжета рукава хусточку i притулила до
очей.
Клас сидiв приголомшений. Лише Ткаченко вовтузився, щось шукаючи в
сво┐й сумцi.
- Оксано Петрiвно, - пiдвелася дiвчинка з тоненькими кiсочками, дочка
Iвана Огнивенка. - Чого ви не хочете нас учити? Ми будемо старатися. Це
тiльки Матвiй такий. Ви на нього не дивiться. Вiн поганий, як i його
тато...
- Сiдай, Галю, - тихо сказала вчителька. - Я хочу вас учити, але... -
затнулась i якось непевно додала: - Мене переводять до iншо┐ школи...
Павло й Антiн вийшли з школи останнiми. Сумно ┐м було на душi.
Коли проходили повз корчму, Антiн штовхнув Павла лiктем:
- Диви!
Бiля корчми стояв гурт синкiв багатi┐в.