"Василь Шевчук. Григорiй Сковорода (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Гриць поверта║ голову, проте не бачить матерi, а тiльки дах i бусла в
гнiздi на хатi. Птах розправля║ крила i щось виклацу║ сво┐м червоним
дзьобом. Немовби теж гука║ Гриця ┐сти. Вiн мудрий-мудрий, оцей бусько... А
йти не хочеться. Вже так на┐вся солодких груш, що може тиждень нiчого не
брати в рот.
По травi поважно лазять якiсь жучки, мурахи; то тут, то там стрибають
пружно зеленi коники. Рябенькi сонечка вихоплюються аж на вершечки стебел
i враз знiмаються й летять у безвiсть. А може, то тiльки так зда║ться, що
в неокраю безвiсгь...
Кричать на рiчцi гуси. Гриць прислуха║ться i раптом чу║, як десь iрже
протяжно й дзвiнко золотогривий кiнь. Це там, на рiчцi, в плавнях!
Заховавши сопiлку в пазуху, хлоп'я пiдхоплю║ться i навпростець городами
збiга║ вниз, де прича┐лася в очеретах i вербах ласкава многа.
Шалено б'║ться серце. Колюче стернище калiчить ноги, а вiн бiжить, не
чу║. В ушах - саме iржання, яке то затиха║, то знов розкотисте дзвенить
над рiчкою, неначе туга струна.
Очерет вста║ стiною, лiсом. За хвилину щезають небо, сонце i все на
свiтi, крiм колiнчастих стебел, вузького листя й пухко┐ волотi. Довкола
спокiй, тиша. Навiть комар пiде не писне, не обiзветься тонко сво┐м
високим-високим голосом...
Де не вiзьмись вiтрець - i задзвенiли раптом, заграли очерети
сопiлками, яких би стало на цiлий свiт!
Хтось вдарив у бубон. I знову тихо. На глибинi щось глухо чмока║,
зiтха║, стогне...
Вiн, вiн!
Гриць вибiга║ з плавнiв, знаходить стежку до того плеса, де ┐хнiй
човен, i мчить щодуху вузькою просiкою в очеретах. Пiдошви при║мно пестить
холодна й вогка пругка земля. Злiтають злякано очеретянки, крижнi й,
пеначе сонечка, щезають миттю у неозорiм свiтi. Дiдусь розказував, що тому
свiту нема║ краю, як зорям лiку.
Човни стоять, мов на припонi конi...
- Вйо, вйо, соколики! - гука║ Ничипiр весело, маха║ пужалном i
поверта║ться до Григорiя: - Чого задумався?
- Згадав колишн║...
- Добре тому, у кого е що згадати! - зiтха║ Ничипiр сумно, насову║ на
лоба гоанку i почина║ ново┐ пiснi:
Сто┐ть явiр над модою,
В воду похилився;
На козака пригодонька:
Козак зажурився...
Григорiй зручнiше вмощу║ться на возi i порина║ знову в давноминуле.
...Господи, якими довгими були зимовi ночi в Санкт-Петербурзi! Тiльки
смеркалося, з'являвся служка вiд капельмейстера й передавав наказ iти
негайно на репетицiю або на хори одного з палацiв, де мав вiдбутися
придворний бал. На свiтанку вертались хлопцi (напiдпитку, веселi) в свою
спiвацьку бурсу, падали в одежi на жорсткi лiжка i засинали. Прокидалися
десь аж надвечiр, нашвидкуруч обiдали i бiгли знову втiшати ясновельможних
франко-нiмецьким музичним мiсивом, в якому так кохались iмператриця,
фрейлiни i капельмейстер - голштииський нiмець.
Iз цим нiмчаем була в Григорiя справжня баталiя. Якось Сковорода