"Василь Шевчук. Григорiй Сковорода (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Власне, я тебе покликав не задля диспуту, - скатай Вишневський. -
Сьогоднi вночi або на ранок будемо в Ки║вi, Що_ ти робитимеш, якi дiла
вершити ма║ш далi?
- Не вiдаю, - признався щиро Сковорода.
- У тебе е земля, худоба?
- к трохи батькiвщини. В Чорнухах, у полку Лубенському. Там старший
брат.
- Що ж, хлiборобство - дiло достойне, чесне...
- I не властиве мо┐й натурi, - додав Григорiй.
- А що ж властиве?
- Я ще не знаю...
- пдьмо зi мною, в Санкт-Петербург. Там до зарiзу нинi потрiбнi ученi
люди, що знають мови й пройшли науки. Не пожалку║ш. Заслужиш чину,
ма║ткiв, грошей!
- Omnia mea mecum porto.
- Що ти сказав?
- Що нi до чого менi тi статки.
- Свят, свят. Кому ж завадять багатство, почестi!
- Кому властиво жити в убогостi, але багатим бути душевним миром.
- Там Академiя, славетнi вченi, великi люди! - гарячкував Вишневський.
- А тут же що? Тупоголовi смерди, попи й старшини, якi матнею чваняться, а
борщ ┐дять iз одно┐ миски з хлопами!
- Кожен, пане Вишневський, ма║ пiзнати свiй народ i в народi пiзнати
себе, - вiдповiв на те спокiйно Сковорода.
- То ти не хочеш?! - не мiг повiрити. Сковорода всмiхнувся й розвiв
руками.
- Уперше бачу такого йолопа, який мiняв би жезл полководця на пастуший
батiг! - гримiв на всю галявину полковник.
- Як на мене, то краще дома бути пастухом, нiж полководцем десь...
Вишневський крякнув. Розбив носком ботфорта пiрамiду рудих мурах.
- Ваше превосходительство, обiдати подано, - пiдбiг i виструнчився
гайдук.
- Iду! - сердито кинув пан i повернувся знов до Григорiя. - А ти
подумай. Не випускай фортуни з рук!
- Я це вже чув iз уст само┐ iмператрицi, - промовив твердо Сковорода. -
I ось, нiчого... Живу, не каюся.
Вишневський махнув рукою и закрокував до килима, на якому вже ждав
обiд.
Григорiй скинув каптан, прослав у затiнку й лiг горiлиць. Крiзь негусте
ще, жовто-зелеие листячко слiпило сонце. Дзвенiв комар чи, може, якесь
незнане iнше створiння боже, що прича┐лося, - мале, невидиме, але живе, -
десь у гущавинi, у краплi свiту, хтозпа для чого, в iм'я чого... Правда,
все на свiтi ма║ сенс i логiку... Але пiзнати натуру важкоЯк i себе...
Проте можливо! Усе пiдвладне людському розуму...
Засмiявся, згадавши свiй диспут iз нiмцем, який доводив, що свiт
непiзнаваний. Суть метафiзики...
- Григорiю, ходи вже ┐сти! - долинуло здалеку, немовби З якогось iншого
життя i свiту.
Гукав Ничипiр. ось вiн закрив собою сонце, розплився в усмiшцi.
- Ти ж бо не янгол, Грицьку, за святим духом не проживеш...