"Василь Шевчук. Григорiй Сковорода (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Власне, я тебе покликав не задля диспуту, - скатай Вишневський. -
Сьогоднi вночi або на ранок будемо в Ки║вi, Що_ ти робитимеш, якi дiла вершити ма║ш далi? - Не вiдаю, - признався щиро Сковорода. - У тебе е земля, худоба? - к трохи батькiвщини. В Чорнухах, у полку Лубенському. Там старший брат. - Що ж, хлiборобство - дiло достойне, чесне... - I не властиве мо┐й натурi, - додав Григорiй. - А що ж властиве? - Я ще не знаю... - пдьмо зi мною, в Санкт-Петербург. Там до зарiзу нинi потрiбнi ученi люди, що знають мови й пройшли науки. Не пожалку║ш. Заслужиш чину, ма║ткiв, грошей! - Omnia mea mecum porto. - Що ти сказав? - Що нi до чого менi тi статки. - Свят, свят. Кому ж завадять багатство, почестi! - Кому властиво жити в убогостi, але багатим бути душевним миром. - Там Академiя, славетнi вченi, великi люди! - гарячкував Вишневський. - А тут же що? Тупоголовi смерди, попи й старшини, якi матнею чваняться, а борщ ┐дять iз одно┐ миски з хлопами! - Кожен, пане Вишневський, ма║ пiзнати свiй народ i в народi пiзнати себе, - вiдповiв на те спокiйно Сковорода. - То ти не хочеш?! - не мiг повiрити. Сковорода всмiхнувся й розвiв - Уперше бачу такого йолопа, який мiняв би жезл полководця на пастуший батiг! - гримiв на всю галявину полковник. - Як на мене, то краще дома бути пастухом, нiж полководцем десь... Вишневський крякнув. Розбив носком ботфорта пiрамiду рудих мурах. - Ваше превосходительство, обiдати подано, - пiдбiг i виструнчився гайдук. - Iду! - сердито кинув пан i повернувся знов до Григорiя. - А ти подумай. Не випускай фортуни з рук! - Я це вже чув iз уст само┐ iмператрицi, - промовив твердо Сковорода. - I ось, нiчого... Живу, не каюся. Вишневський махнув рукою и закрокував до килима, на якому вже ждав обiд. Григорiй скинув каптан, прослав у затiнку й лiг горiлиць. Крiзь негусте ще, жовто-зелеие листячко слiпило сонце. Дзвенiв комар чи, може, якесь незнане iнше створiння боже, що прича┐лося, - мале, невидиме, але живе, - десь у гущавинi, у краплi свiту, хтозпа для чого, в iм'я чого... Правда, все на свiтi ма║ сенс i логiку... Але пiзнати натуру важкоЯк i себе... Проте можливо! Усе пiдвладне людському розуму... Засмiявся, згадавши свiй диспут iз нiмцем, який доводив, що свiт непiзнаваний. Суть метафiзики... - Григорiю, ходи вже ┐сти! - долинуло здалеку, немовби З якогось iншого життя i свiту. Гукав Ничипiр. ось вiн закрив собою сонце, розплився в усмiшцi. - Ти ж бо не янгол, Грицьку, за святим духом не проживеш... |
|
|