"Василь Шевчук. Григорiй Сковорода (Укр.)" - читать интересную книгу автора

незабаром затяг тако┐, що у Григорiя аж защемiло серце.
Пожурилось миле браття,
Що на ногах кайдани,
Ой тепер же ми, миле браття,
Та й навiки пропали...
- Ей, Гришка, Гришка! - заволав гайдук Вишневського, мов на пожежу.
Розвернув коня позаду воза й звелiв, недбало граючись канчуком: - До пана,
марш бiгом!
- пдь i скажи ┐х благородiю, що я не пес i за каретами не маю звички
бiгати, - одрiзав Сковорода.
Гайдук спахнув, пiднiс нагайку... але не вдарив. Сiпнувши повiд, притис
коня острогами й помчав од воза, немов за ним гонився дiдько.
Ничипiр заулюлюкав i замахав над головою пужалном. Конi рвонули чвалом.
Замиготiли сосни, i попливли назад гiллястi дикi грушi, покритi бiлим
цвiтом.
Лiс стугонiв, смiявся, торохкотiв колесами.
Опiвднi стали. Повипрягали коней, пустили .пастися на лiсовiй галявинi,
якою кралася вузенька рiчечка, поросла густо лапатим зiллям, вербою,
вiльхою. Спiвало птаство. У тулумбаси били строкатi одуди, кричала
вивiльга, i соловейко тьохкав на всю дiброву. Великi чорнi ворони, немов
злi духи, перелiтали через галявину i хрипко каркали.
Напившися iз джерела, що витiкало з-пiд кореня старо┐ вiльхи, Григорiй
пiшов неквапно до полковника.
- Нарештi зводили... - сердито буркнув той. I мовив, чухаючи хорта за
вухами: - Чи не зда║ться тобi, Григорiю, що пси i слуги з одного тiста
зробленi?
- Як i пани, i свинi. Усе - матерiя! Вишневський вирячився.
Побагровiвши, сердито зикнув на гайдука:
- Чого стовбичиш перед очима?! Допоможи обiд лагодити!
Зiгнавши злiсть, полковник повеселiшав трохи, примружив очi й проказав:
- Надмiрна гордiсть не прикраша║...
- Як i брак гордостi.
- Скажiмо, крiпаковi вiд не┐ користi нi на копiйку, а тiльки зло.
- Гордий не може бути крiпаком.
- Он як! А ким же йому накажеш бути?
- Вiльним або нiким.
- А як же бог? Вiн сотворив раба i пана...
- Бог сотворив - людину.
- I розрiзнив.
- Це фарисе┐ вигадали, щоб догодити панству. Вишневський крякнув,
помацав вуса а 1а Петро й поправив шпагу. Дiставши хустку, громоподiбно
висякався.
- Такi думки достойнi диби або ки┐в... - промовив холодно i осмiхнувся:
- Проте я добрий i поважаю людей учених...
- Цей виноград зелений, - перебив Григорiй.
- До чого тут виноград? - не зрозумiв Вишневський.
- Це так сказала одна лисиця, не змiгши дiстати гроно. Полковник знизав
плечима. Топтав ботфортами жовтогарячi квiти i молодий щавель. Сковорода
йшов поруч, спiдлоба стежачи за спiврозмовником, i слухав лiс. Он десь
цiвкнула синиця, застукотiв об кору дятел... Жебонiла в струмку вода...