"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Вiн зараз у труднацi┐, - сказав -Бовдя, i його гiтара знову взяла
печальний тон, що звучав ранiше. - Коли захочеш до нього зайти, не забудь,
братця, пiвлiтру захопить.

10

- Так, - сказав йому Райко. - Я спецiалiст - тепер не знайти таких. Я
мав колись музикальну фабричку, де був i власником, i директором, i
головним майстром. Нiколи не було великих достаткiв, але дiло знав
добре...
Микола роззирнувся. Сидiли вони в захаращенiй дошками й фанерою
кiмнатi. На Райку був засмальцьований, колись "панський", пiджак, з-пiд
якого визирала майже чорна сорочка. На столi ледве блимала низенька лампа,
освiтлюючи неголене обличчя Райка i зарослу густими пелехами голову. Очi
старого сидiли глибоко в черепi i свiтили двома вже хмiльними iскрами.
Вiн зняв iз стiни балалайку й покрутив ┐┐ в руках.
- Отакi iнструменти в мене виходять! - сказав i голосно дзенькнув
струнами. - Але я тобi цю не продам. Я тобi нову зроблю, не гiршу. Це в
мене, хлопче, як музейний експонат.
Задзижчали й забринiли струни, дзвiнка й коротка мелодiя виринула з-пiд
руки старого.
- Ось з чого я все це клею! - гордо сказав Райко. Встав i пiшов до купи
дощок, планок i дикту. Висмикнув вже суху вiд часу, всипану остюками
планку iз двома загнутими цвяхами на краях. - Це карельська береза,
хлопче, не дивись, що вона така сiра, - сказав i значуще подивився. - А
зна║ш, де я ┐┐ дiстаю? Меблi привозять, а тара в них з такого золота!
Райко поставив планку до себе, наче це була гiтара чи балалайка, i
зробив рух рукою, наче починав грати.
- А ти, хлопче, хто по спецiальностi?
- Швець, - вiдказав Микола, крутячи в руках "музейний експонат".
- То й чудово, дорогий ти мiй! - вигукнув старий i вже знову засiв за
стiл, доливаючи в склянки рештки горiлки. - Я за цiну не стоятиму. Поший
ти менi, бра, черевики зi сво║┐ шкiри, а я тобi, бра, балалайку iз мого
дерева.

11

I здалося Олександрi, що та балалайка, яка завжди висить у них на
стiнi, раптом глухо застогнала, обiзвалися ┐┐ струни, загувши й
забринiвши. Позирнула занепоко║но в той бiк; дiти вже спали, дружно
посопуючи носами; на столi стояв, темно окреслюючись на тлi вiкна, самовар
- наче якась постать людська, широка в плечах i приземкувата; свiтло
мiсяця, який раптом вигулькнув iз хмар, вiдбило на пiдлозi вiконний хрест
- у цей ясний квадрат потрапив шматок лiжка старшого сина й рука найменшо┐
дочки. Балалайка висiла якраз навпроти. Олександра бачила ┐┐ бокастий
обрис, струни також вiдбивали мiсячне промiння i ледь помiтно
фосфоризували. Вiд тих струн i справдi попливла музика - побачила
Олександра в кутку на шевському пасастому стiльцi зiгнуту постать, що
весело стукотiла молотком по пiдборi черевика. Микола мугикав, i струни
вторили мелодi┐ тихим передзвоном, журним трохи, але чудовим. Тодi