"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Марi┐ Якiвни ма║ ворота, якi можуть iснувати тiльки в казках, i недаремно
тут той спокiй, що вiдчува║ться й на горi.
- Це в мене буде до вас ║дине прохання, - сказала стара, - бо я тiльки
тодi по-справжньому живу, коли вчу першачкiв. Старшi дiти для мене не такi
зрозумiлi.
- То вiзьмете собi перший клас, - усмiхнувся Володимир.
- Я хотiла б просити першачкiв i на той рiк, - трохи знiяковiло
проказала Марiя Якiвна.
Володимир засмiявся. Було йому навдивовижу затишно.
- А колеги не заперечуватимуть?
- Нi, нi, вони не заперечуватимуть!
- Олександра Панасiвна просить другий клас.
- Галина Iванiвна може взяти третiй чи четвертий.
- Школа наша - що ставок серед гаю, - незвiдь-чому сказав Володимир...
Вони замовкли, а вiн допив молоко. Збагнув раптом, що все це йому не
сниться, але той напiй, що його випив, по-сво║му хмiльний. Весь свiт став
для нього теплий та золотистий, весь свiт для нього заголубiв.
Устав, щоб попрощатися, i раптом вiдчув у цьому обiйстi якийсь
незвичайний дух, а може, особливу якусь присутнiсть. Озирнувся навдокiл,
але не побачив нiкого, хiба що лагiдне обличчя Марi┐ Якiвни.
- А то не ваш чоловiк, Марi║ Якiвно, кiз пасе? - спитав несподiвано для
себе.
- Мiй, мiй! - захитала радiсно вчителька. - А зна║те, що менi здалось у
першiй хвилi? Думала, ви якийсь його родич!



Роздiл другий

СИНЯ ДОРОГА


Одним данi сльози, що ллються при свiтлi струмками, другим данi сльози,
схованi в пiтьму.
Р. Тагор

1

Помалу вiдступав вiн у глибину зеленого сутiнку, дощ шумiв i плескотiв,
i дивився вiн сумно, а зелений сутiнок розцвiв несподiваним свiтлом -
попереду лежала прозора куля, i вiн уже мав увiйти до не┐. Саме туди вела
синя, мерехтлива дорога, по якiй iшов, а позаду лишалася хата iз печальною
жiнкою i з веселими дiтьми; вiн весь час озирався - стояли вони за
скляними стiнами й були живi та рухливi. Котилися тiнi, речi розмивались i
ставали хитливо-драглистi, лишалася тiльки ця синя дорога, якою iшов, i
його незмiнна туга, що йшла обiч, наче спiвподорожанин. Дивився на
незбагненний свiт кольорових смуг, що сплiтались i розплiталися довкола,
складалися мережi, розводнювалися дерева й гiлки, виростали фiолетовi й
рожевi кущi i хиталися, неначе в водi. Густий синiй мох обрiс напiвпрозорi
кручi, i тiльки синя дорога була гладка, наче з льоду. Вiн ледве йшов i