"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Вiн залюбки надкушував грушу, яблуко чи сливу i думав, що нiде нема║
таких фруктiв, як у цьому домi. Стара тим часом сходила зi схiдцiв i
простувала до надвiрного льоху. Розчиняла низькi дверi й пiрнала туди -
Хлопець знав, що хвилин на п'ятнадцять вiн залиша║ться сам. Притьма
пiдскакував до зошита на сусiдньому столi i задивлявся на великi,
кострубатi й величавi лiтери, даремно намагаючись збагнути хитру плетеницю
слiв. I хоч нiчого не тямив у тому, що читав, з жадобою та нетерплячкою
вдивлявсь i вдивлявсь у той почерк - глибоким споко║м та чаром вiяло вiд
тих сторiнок.
Загортав зошита, як тiльки чув вовтузiння в льоху, миттю прискакував до
стола iз фруктами i починав прихватцем ┐х ┐сти.
Марiя Якiвна пiдiймалася до нього з бiдончиком, повним лискучого
молока, за цей час вiн устигав накидати довкола вази не один недогризок i
не одну сливову кiсточку.
- О, ти тут не дармував, - задоволене казала Марiя Якiвна i патлала
йому вiдросле за лiто волосся.
- Чудовi грушi! - незмiнно казав Хлопець, i за цю похвалу одержував ┐х
на дорогу стiльки, скiльки мiг покласти в пазуху.

16

Один iз хлопцiв Олександри Панасiвни пiшов по гас, вiн висто┐ть бiля
гасово┐ будки добрих п'ять годин, доки дiстанеться зi сво┐ми бляшанками до
дверей, за якими просяклий наскрiзь гасом чоловiк вiдмiря║ йому палющо┐
рiдини. Другий хлопець пiшов до магазину, щоб повернутися на обiд, несучи
пiд пахвою кiлька хлiбин iз паперовою смужкою. За ним iтимуть ще й двi
дiвчинки, якi наспiють до магазину, коли доходитиме черга, - перед тим
вони обiйдуть iз вiдрами цiлий берег, збираючи цурпалля й напiвспалене
кам'яне вугiлля. Найменша дiвчинка вихоплюватиме з-пiд материно┐ лопати
картоплю, бо сьогоднi Олександра Панасiвна вирiшила викопати рештки
картоплi з городу. Сама Олександра Панасiвна багато дiла не зробить:
збiга║ на базар, зварить ┐сти, викопа║ картоплю, випере гору дитячих
сорочок, штанiв та платтячок, пiдмаже хату там, де обвалилася глина,
сходить з малою до Марi┐ Якiвни по молоко, полiзе на горище, щоб закласти
дiрку на даховi, - минулого дощу текло в хату, витрiпа║ й вивiтрить дитячi
постелi i побiжить до сторожа Степана купити я║ць - сьогоднi iменини в ┐┐
найменшенько┐.
Увечерi вони зберуться разом, розкриють одну iз банок, що подарував ┐м
Володимир, сядуть до столу i одержать по скибцi хлiба, намазанiй
тушкованою свининою, i по шматку солодкого пирога з маком. У дiтей
свiтитимуться очi, i вони ┐стимуть тi скибки й пирiг помаленьку, щоб
надовше розтягти задоволення; пiсля того Олександра Панасiвна наставить
старий як свiт патефон, i голка почне вишкрябувати з платiвки звуки зi
сво║рiдним прихрипуванням - дiти почнуть танцювати пiд ту музику.
Танцюватиме з ними й вона, доки виступить ┐й на оцi блискучий кришталик
сльози, - згада║ вона тодi невисокого, широкоплечого чоловiка, тиха туга
обвi║ ┐┐. Очi iз тим кришталиком обведуть всi п'ятеро личок, якi захоплено
вистрибуватимуть у хатi; тодi витягне Олександра Панасiвна з кутка
самовар, обiтре його й проми║. Накида║ вугiлля й принесе вiд лiтньо┐ печi
жару. Дiти притягнуть тодi батькового чобота, натягне вона його на трубу й