"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

по тiлi. Тихий жаль прокинувся в ┐┐ серцi, адже сидiла вже в ньому богиня,
i вона винувато позирнула на сво║ вiдображення в дзеркалi. Знову
повторився той крик, але Галя все ще не могла вийти iз свого оцiпенiння,
адже на нiй лежало ┐┐ найкраще плаття, а обличчя могло зачарувати
будь-кого.
У коридорi заплескали босi ноги, i ┐й стало печально, що таки не
повторить вона свого улюбленого танцю перед дзеркалом i не поплаче потiм,
зiрвавши iз себе сукню i цю щасливу маску з обличчя.
Хтось постукав у дверi, i Галя почула хрипкий пiсля сну Хлопцевий
голос:
- Ходи, баба гука║!..
- Iду, синку, iду! - озвалася вона заклопотано. - Скажи, що зараз
одягнуся...
Через весь дiм знову пронiсся владний i рiзкий погук, i Галя схопила
ватяний тампон, щоб запудрити собi обличчя i загасити на ньому незвичне
свiтло. Але пудра цього разу ┐й не зарадила, здавалося, краса, яка
струмувала вiд не┐, поглинала все, що мало пiти на шкоду ┐┐ обличчю. Галя
похитала головою, зiтхнула i впокорилася.
Пiшла, як була, ясно-синя й осяйна, напiвзачаровано всмiхаючись,
граючись блакитною хусточкою, яку тримала в руцi. Обвiяла сво┐м чаром
Хлопця, який завмер на порозi сво║┐ кiмнати, i Хлопець раптом вiдчув, який
вiн порiвняно з нею малий та нiкчемний. Йому захотiлося схилитись у
поклонi перед цi║ю несподiваною материною величнiстю, вiдтак пiдняти
голубий шлейф i пiти в супроводi, гордо зводячи й сво║ пiдборiддя. Ожили в
його сонному мозку всi тисяча i одна казки, що прочитав вiн ┐х у цьому
домi, порпаючись у занедбанiй дiдовiй книгозбiрнi, - в цю хвилину вiн
по-справжньому вiрив в усю ту тисячу казок, з'явилося-бо коло нього те,
чого не розумiв. Мати ж i оком на нього не кинула, нещасного й малого, в
майцi й трусах, отут, у цьому сiрому прочiлi, тож вiн гукнув до не┐
тихенько, ледь розтуляючи вуста.
Вона почула його вiдразу, бо його ослiпило раптом - голуба, осяйна
постать наблизилася до нього й притисла раптом до себе гарячим порухом.
- Кудись збира║шся? - спитав вiн просто в той шовковий ясно-синiй
розлив, у якому опинився.
- Нi, - вiдповiла вона. - Нiкуди не збираюся.
Тодi вiн раптом зрозумiв ┐┐. Не було то розумiння, яке вмi║ оформитися
словом, - було то розумiння однi║┐ душi, яка сприйма║ сигнал друго┐.
Здавалося, побачив вiн синю богиню в ┐┐ серцi, а поруч з нею i чорну
хмарку. Уздрiв ┐┐ тугу, як ту ж таки хмарку, а може, й птаха, котрий
летить i летить серед хмар. Був коло цi║┐ жiнки чимось випадковим i
привнесеним i вiдчув це напрочуд гостро. Закусив губу й дивився, як вона
вiдходить: не мав сили пiти за нею або ж покликати ┐┐ ще раз...
Галя стала на порозi бабино┐ кiмнати в усiй сво┐й красi. Свiтло з обох
вiкон полилося на не┐, наче свiтили це два прожектори, i стара в сво║му
темному кутку зацiпенiла вiд зачудування. Сяйво вiд то┐ постатi в дверях,
вiд то┐ ясно-синьо┐ тканини i незвичайно гарного обличчя впало i на не┐ i
розтопило сивi ┐┐ очi. Розтопило якийсь давнiй клаптик землi, буйно
зарослий травою, - був вiн круглий, як шапка кульбаби, i в тiй затуманенiй
кулi вона знову-таки впiзнала цю ж таки красуню, тiльки та мала на собi не
ясно-син║, а червоне плаття. Була та сукня й iншого крою, тяглася до