"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

то були поспiль чужi очi, - на те й цвiте вона тут, перед дзеркалом, щоб
на не┐ дивилися.
Такий ┐┐ настрiй часто кiнчався слiзьми, бо насправдi нiхто досi й не
подумав зiбратися до них на гору i справдi зазирнути в ┐┐ завше вiдчинене
вiкно, але такi настро┐ все-таки дивно зносили ┐┐ i по-сво║му вивищували.
Тодi вона думала, що ┐┐ богиня таки не вигадка, i могла спокiйно виходити
в найкращiй сукнi у мiсто, де ходила по вулицях i збирала на себе погляди:
чоловiчi, бо була вона незвичайна жiнка, i жiночi, бо була вона знову-таки
незвичайна.
Той прохiд був черговим виплеском ┐┐ розбубнявiло┐ туги, i саме така ┐┐
незвичайнiсть була для не┐ заборолом - хто-бо там зважився б зачепити таку
виняткову й таку горду. Знову винуватцем була ┐┐ туга, ┐┐ трохи
кирпатенький нiс i погляд палющих синiх очей - бiльшiсть чоловiкiв
все-таки шукають у жiнцi посереднiсть. Стояла вiдтак бiля вiкна й сiрiла,
як сiрi║ вечiр перед зором, i поступово випливала з ┐┐ очей богиня,
покидала ┐┐ напризволяще й вiдлiтала, i го┐в ┐┐ тiльки оцей сiрий вечiр
або також сiрi уважнi синовi очi. Вдивлявсь у не┐, як мандрiвник у
незнайомi хащi, i вона хоч-не-хоч накидала на обличчя буденну маску. Тим
самим начебто наближалася до нього, щоб узяти за руку i вивести iз хащ, бо
що могла зробити iще, коли тi сiрi очi стали нараз такi настороженi?
Вона зустрiчала в цьому домi ще однi очi, мудрi й скаламутнiлi, i трохи
лякалася ┐х - бачили бiльше, нiж признавалися.
Стара i справдi бачила богиню в серцi в онуки, i в закамарках ┐┐
пам'ятi з'являлось щось таке, в чому вона й признаватися боялася - оця
жiнка-дiвчина, що крутилася перед ┐┐ очима, була вона сама. Зцiплювала
корячкуватою пучкою цiпка, на якого незмiнне опиралася, i, дивлячись на
стоптанi капцi, що ховали вузлуватi й покорченi ┐┐ ступнi, починала
невдоволено бурмотiти, що через Галинi походеньки все в домi запущено, що
скрiзь висить павутина, а пiдлога вже почина║ зацвiтати. Що не готу║ться
вчасно обiд i що в комiрчинi зiбралася гора непрано┐ бiлизни. Зводила очi
й задоволене стежила, як поволi спада║ з обличчя онуки ┐┐ краса, як
сiрiша║ вона й блiдi║ i як вилiта║ ┐й iз серця голуба блискуча богиня.
Галя й справдi ставала спокiйна й заклопотана. Варила ┐сти, прала,
обслуговувала стару, латала синову одежу. Син тодi спокiйно мiг пiдiйти до
не┐ для вечiрнього поцiлунку, а на вустах у старо┐ заквiтала анемiчна
квiтка вдоволення. Вночi вони всi тро║ думали одне про одного i
переконували себе, що основне в ┐хнiх стосунках - любов!


11

Мала на собi ясно-син║ плаття i вже знала, що сьогоднi в не┐ той-таки
настрiй; щось хвилювало ┐┐ вночi, два сни вона побачила сьогоднi: один про
себе, а другий про незнайомця, який боляче поцiлував ┐┐ в вуста. Лежала на
лiвому боцi, i ┐й заболiло серце, i не могла вона вiдiрвати вуст вiд тих
iнших, що пили й випивали ┐┐. Сон про не┐ був простiший: ┐й приснилося, що
вже почався учбовий рiк i вона сто┐ть у гудливому, як вулик, класi.
Стара сьогоднi прокинулась удосвiта, i ще тiльки Галя надягала на себе
ясно-син║ плаття, коли в глибинi дому пролунав рiзкий, гортанний, як погук
ворони, крик. Галя застигла з розтуленим ротом, i плаття саме сковзнуло ┐й