"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Монах усмiха║ться, пiдходить, хреститься, бере чарку - ковть, i нема║.
Потiм крякне, понюха║ житника i враз наче перероджу║ться: ста║ веселий,
балакучий, доступний.
Монахи швидко взнали про цю "медю" та й зачастили до Яворницького,
здружилися з ним. Вип'ють святi отцi, а потiм з них хоч мотузку крути.
Все, що б не попросив Дмитро Iванович,- до його послуг. Вони дозволили
йому користуватися архiвами, до яких ранiше не було доступу. Навiть самi
допомагали йому розв'язувати й зав'язувати папки сторiчно┐ давностi.
Iсторик випадково знайшов архiвнi документи про те, що 19 травня 1724
року, за вироком "правительствующего сената" i синоду, лубенському
козацькому писаревi Захару Патоцi одрiзали язика й заслали навiчно в
Соловецький монастир. У царськiй грамотi було наказано: "Замурувати його в
Коржнiй тюрмi навiчно, тримати пiд суворим доглядом, чорнил i паперу
давать не дозволено". Цю жорстоку кару Захар Патока понiс за те, що знав
багата та║мниць державних[6].

Про що ж розповiдають знайденi архiвнi матерiали?

Як свiдчать iсторичнi джерела, кошовий отаман Петро Iванович
Калнишевський. належав до заможно┐ козацько┐ верхiвки. Очолюючи Запорозьку
Сiч i будучи одним з найбагатших землевласникiв на Запорожжi, вiн
пiдтримував, природно, заможне козацтво. За згодою царського уряду,
Калнишевський проводив полiтику лiквiдацi┐ виборностi старшини i обмеження
прав рядового козацтва. Саме тодi козацька влада на Запорожжi втратила
сво║ колишн║ значення i зосередилася в руках так звано┐ старшинсько┐
сходки. Калнишевський брав участь у росiйсько-турецькiй вiйнi 1768 - 1774
pp. i виявив себе здiбним во║начальником. Та, незважаючи на все це, в 1775
роцi, пiсля зруйнування з наказу Катерини II Запорозько┐ Сiчi,
Калнишевського було заарештовано i вислано у Соловецький монастир.

До рук Дмитра Iвановича попала копiя указу iмператрицi Катерини II за N
1419 вiд 10/VI 1776 р., в якому говорилося про заслання кошового отамана
Запорозько┐ Сiчi Петра Iвановича Калнишевського в Соловецький монастир.

З документiв, знайдених в архiвах монастиря, Яворницький довiдався, що
в'язня вважали за секретного й дуже важливого, тому монастирськiй вартi
наказано суворо й пильно доглядати його. Отамана пильнували не тiльки
озбро║нi вартовi,- з нього весь час не спускали очей монахи. Цi святобожнi
iнквiзитори в рясах слiпо, але вiддано, неухильно, з тупою жорстокiстю
виконували "высочайшие" укази. Нiде в документах не було зазначено, за що
саме Калнишевського позбавлено волi.
Далi Яворницький знайшов касовi книги монастиря, з яких видно, що П.
Калнишевському було визначено утримання по карбованцю на день. Але дивна
рiч! Кожного разу в одержаннi цих грошей розписувалися караульнi солдати,
що були приставленi охороняти отамана. Нема║ сумнiву, що цi грошi не
доходили до Петра Калнишевського.

Через 25 рокiв, коли iмператор Олександр I зiйшов на престол, П. I.
Калнишевський, за манiфестом царя, одержав "волю". Та кому потрiбна та
воля, коли отаман ледве перебував неги. Вiн вiдмовився вiд даровано┐ йому