"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

старцем, перевiвши його в "комфортабельний" - кам'яний мiшок Прядильно┐
башти. Хто потрапляв у цi каземати, того можна було викреслити з життя.
Про них нiчого не знали нi родичi, нi друзi, нiхто не бачив ┐хнiх слiз, не
чув стогону i прокляття. Минали роки, десятилiття, але, опрiч вартового,
в'язнi бiльше нiкого не бачили до само┐ смертi.
Вiд живих свiдкiв, лiтнiх монахiв, Яворницький довiдався, в яких тяжких
умовах перебував Калнишевський у камерi Прядильно┐ башти:
"...Коли кошового перевезли з Прядильно┐ камери в iнше примiщення, то
вiд нього залишилося в камерi бiльше як на два аршини нечистот; що,
просидiвши в тюрмi такий довгий час, вiн здичавiв, став похмурий i втратив
зiр; що в нього, як у звiра, виросли великi пазурi, довга борода i весь
одяг на ньому, каптан з гудзиками, розпався на лахмiття i звалювався з
плечей"[5].

Все це багато чого вiдкрило Яворницькому, але на цьому вiн не
зупинився. Його тягло до монастирських архiвiв. Документи, якi вiн
знайшов, уже не задовольняли його. I от вiн знову горта║ пожовклi вiд часу
аркушi.
Умови працi дослiдника були дуже несприятливi: вiн терпiв холод,
недо┐дання й недосипання; навiть у лiтнiй час доводилося одягати пальто.
Серед запилених суво┐в грубого паперу Дмитро Iванович, напружуючи зiр,
вишукував кожне слово, яке стосувалодь iменi кошового.
Коли Яворницький був там, то узнав, що в такi архiви, якi дуже суворо
оберiгаються вiд стороннього ока. Отут стала в пригодi "бiблiя".
- Збираючись у дорогу,- розповiдав Дмитро Iванович,я знав, що на
Соловках зустрiнуся з монахами, вiд яких буде залежати успiх мо║┐
розвiдки. Тому наперед дещо з собою захопив. Я повiз чародiйну вологу. Але
не в звичайнiй пляшцi, а в "святiй бiблi┐", бо везти туди спиртовi напо┐
суворо заборонено.
Таку "бiблiю" за його замовленням зробили в Петербурзi. Там вiн i
наповнив ┐┐ чистим, наймiцнiшим спиртом. Зовнi ця "свята" книга була схожа
на справжню бiблiю, але всерединi була порожня i вмiщувала три лiтри
спирту. Щоб не викликати пiдозри, "бiблiя" мала кольорову стрiчку для
перекладання сторiнок, а насправдi нею прикривався чопик яким було
загвинчено отвiр до спирту.
I що ж, iсторик не помилився. "Бiблiя" йому дуже допомогла, бо, як
виявилось, цю "вологу й монасi при║млють". Ось копа║ться Яворницький в
архiвному мотлосi. Бiля нього-весь час на сторожi - монах. Його прислав
сюди архi║рей, щоб наглядав за допитливим iсториком. Дмитро Iванович каже
йому:
- Ану, отче, досить вам топтатися за мо║ю спиною, йдiть лишень сюди.
Сухорлявий i сутулий монах з рудою борiдкою i клобуком на головi
несмiливо пiдходить до нього, насторожу║ться.

- Ви мене тут хлiбним квасом пригоща║те,- почав Яворницький,- а я з
Укра┐ни привiз свячену водицю. Пiдiйдiть ближче, не бiйтесь.

Бере Яворницький свою "бiблiю", вiдкрива║ чопика й нацiджу║ повну чарку
спирту.
- Пийте, батя, це медя...