"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

"Заспiвали козаченьки". До душi прийшлась i ця пiсня. Далi кобзар Г. I.
Комаренко вдарив по струнах i почав заспiвувати "Ой лiта орел, лiта
сизий". Його пiдтримали iншi кобзарi. Потiм виконали "Думи мо┐, думи мо┐",
за Шевченком. Заспiвали про Морозенка, а далi пiшли кобзарськi думи: "Плач
невольникiв" (М. П. Полотай) та "Про вдову" (Ф. М. Дорошко)[20].

- Спасибi вам, синки, що повеселили мою душу. Ви нiби цiлий кiвш сили
влили в мене. Дуже й дуже дякую! Дмитро Iванович обняв усiх кобзарiв i
розцiлував.
- Синки! От що хотiв сказати вам: завтра понедiлок. Усi приходьте в
музей. Буду чекати вас о дев'ятiй годинi ранку.

- Добре, Дмитре Iвановичу, прийдемо Дяку║мо за вашу ласку, за
запрошення.

В умовлений час усi кобзарi були вже бiля музею. Прийшов i Дмитро
Iванович. Вiн був радiсний, у чудовому настро┐. Взяв кобзарiв i повiв ┐х
сам по музею. Зупиняючись перед кожним експонатом, давав пояснення - де й
коли знайшов ту чи iншу рiч.
Зайшли до вiддiлу релiгiйних культiв.

- Скажiть, професоре, що це за дверi, чому вони тут? - спитали кобзарi.
Дмитро Iванович щось пригадав, усмiхнувся в бiлi вуса, провiв по них
рукою i розповiв ось що:
- Цi дверi я добув 1913 року в жiночому монастирi, що бiля станцi┐
Кiльченi. Як бачите, з одного боку цих дверей намальовано апостола Петра,
а з другого боку - просту людину, обдарованого майстра, що колись у
запорозькому стилi будував Новомосковський монастир. Цi дверi стояли з
правого боку вiвтаря жiночого монастиря. Довго я благав iгуменю вiддати
дверi музею, так вона, клята баба, i слухати не хотiла. "Це святий вiвтар,
як можна дверi знiмати? Не дозволю!" - репетувала iгуменя.
Та через кiлька днiв цi дверi були вже тут, у музе┐.

З великою майстернiстю вiн розповiв кобзарям про картину "Козак у бою",
з коментарями прочитав листа запорожцiв до турецького султана, а потiм
розповiв ┐м цiкаву згадку про славнозвiсного кобзаря М. С. Кравченка, який
був частим гостем у Дмитра Iвановича.
...1935 року Дмитровi Iвановичу минуло 80 рокiв. Дружина спекла
традицiйний пирiг, а ювiляр запросив до себе, щоб повеселити душу,
мiсцевого кобзаря В. I. Носачевського. Цей кобзар добре володiв лiричним
тенором i спершу почастував Дмитра Iвановича пiснею "Думи мо┐, думи мо┐".

- А чи зна║те ви пiсню "Зоре моя вечiрняя"? - спитав Дмитро Iванович.
- Знаю! Проспiвати?
- Будьте ласкавi, проспiвайте цю пiсню.

Дмитро Iванович - спiвуча людина з природи. Сам знав багато пiсень на
слова й на голос.
Пiсля цих двох пiсень кобзар виконав ще й про Байду, Кармелюка,
Морозенка, Супруна i багато iнших пiсень та гуморесок.