"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

що з нього вийде путящий кобзар. Отож, любий друже, прийми його
по-батькiвському, допоможи сердешному: зроби з нього такого кобзаря, що
коли загра║, так щоб чути було на всю Укра┐ну.
Назавжди твiй Д. Яворницький"

"Ось тобi, Миколо, десятка й лист. Сiдай тепер на по┐зд i гайда з цi║ю
цидулкою на Харкiвщину, до мого давнього приятеля Гната Хоткевича. Вiн
допоможе тобi стати кобзарем i навчить грати".

Минуло два роки. Дмитро Iванович уже й забув про того хлопця. Аж чу║
одного разу - хтось дзвонить бiля дверей. Вийшов Дмитро Iванович,
придивля║ться - не впiзна║. Перед ним стояв хвацький молодий красень з
кобзою пiд рукою. Звернувшись до Дмитра Iвановича, юнак спитав:
"Чи вже, професоре, не впiзна║те мене?"

"Щось не пригадую!"
"Ви ж мене з листом до Хоткевича посилали. От я маю тепер кобзу i вже
дещо навчився грати на нiй".
"Ти бач! А я й забув. Тодi ходiм до мене... Ану, козаче, ушквар менi
тако┐, щоб земля затряслася".
Микола Петренко щиро подякував Дмитровi Iвановичу за допомогу стати
добрим кобзарем. I заграв, розумi║ться. Та так заграв, що в господаря аж
сльози на очах виступили - пiзнав науку Хоткевича.

Коли закiнчився концерт, Дмитро Iванович вийшов на сцену, обняв кожного
з кобзарiв, подякував ┐м за добру гру на кобзах, за ┐хнi щирi пiснi.
- От що, друзi мо┐, прошу вас усiх завтра до мене на обiд!
Наступного дня Дмитро Iванович гостинно прийняв у себе кобзарiв.
Частував ┐х добрим обiдом та домашнiми наливками. Пiсля обiду Дмитро
Iванович звернувся до гостей:
- Ну, козаки, заграйте менi на сво┐х кобзах думи народнi! А перш за все
заспiвайте менi, синки, запорозький марш!

Забринiли струни - i полилася бадьора пiсня запорозького маршу:

Ой зiбралися орли чайку рятувати, славу здобувати.
Ой чи то пан, чи пропав - двiчi не вмирати,
Гей, нумо, хлопцi, до збро┐! На герць погуляти,

слави здобувати!

Ой чи то пан, чи пропав, вдруге не вмирати.
Гей, нумо, хлопцi, до збро┐!
Нам поможе святий Юрiй, ще й пречиста мати турка звоювати.
Ой чи то пан, чи пропав, вдруге не вмирати.


А Дмитро Iванович слуха║ та витира║ хустинкою непроханi сльози.
- Бачите, синки, цього марша спiвали запорожцi, коли виступали в похiд.
Пiсля маршу кобзарi на замовлення господаря виконали похiдну пiсню