"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Пiд час перепочинку кобзар Носачевський звернувся до Дмитра Iвановича з
проханням:
- Розкажiть менi, Дмитре Iвановичу, хоч коротенько про iсторiю кобзи та
видатних кобзарiв. Це мене дуже цiкавить.

- Якщо ви ма║те велику охоту послухати про це, то розкажу.
Цiлу годину Дмитро Iванович розповiдав йому, як виникла й розвивалася
кобза, про кобзарiв як творчу силу народу, про розвиток цього музичного
мистецтва.
- А чи знали ви кобзаря Вересая?[21]спитав Ноеачевський.
- Остапа Микитовича Вересая знав, чув його пiснi i розмовляв з ним.
Мене з ним познайомив Микола Вiталiйович Лисенко. Сам Вересай дуже
обдарована людина, добре грав i спiвав, але на вроду був негарний. А
дружина в нього була велика красуня крiпачка Прiська. От одного разу я й
спитав ┐┐: "Скажiть, як сталося, що ви, така красуня, вийшли замiж за
такого старого, незрячого й негарного Остапа?" - "Скажу! - вiдповiда║
вона.- Коли Остап сватався до мене, то я багато разiв проганяла його. А
вiн, було, прийде з кобзою, сяде бiля хати та як загра║, як заспiва║, ну,
вiрите,- душу розрива║. Розтопив мою вiн душу... заволодiв мо┐м серцем. От
i пiшла за нього замiж".
Дмитро Iванович розповiв сво║му гостевi, що свого часу багато
укра┐нських спiвакiв та кобзарiв славились i в Росi┐, навiть при царському
дворi. Вiн назвав прiзвище кобзаря Григорiя Любистка, який ще замолоду був
узятий до царського двору, де грав на кобзi, спiвав народних пiсень -
утiшав молоду царицю клизавету, а коли вона була вже дорослою, то з
грамотою вiдпустила Любистка на рiдну Полтавщину.
- Зна║те що,- вийшов Дмитро Iванович з-за столу,ходiмо зi мною в
садочок. Треба ж вас пригостити свiженькими фруктами з мого саду.
Вийшли в сад. Дмитро Iванович нарвав груш, яблук, абрикосiв i пiднiс
гостевi.
- Ну, як на смак?
- Чудовi! - похвалив кобзар Носачевський.- Спасибi вам, Дмитре
Iвановичу, за вашу гостиннiсть, за добре й ласкаве слово.


ЗНАЙДЕНИЙ ТАЛАНТ, АБО ЩЕ ОДИН СКАРБ_ _

Знайомство мандрикiвського тесляра Михайла Тимофiйовича Овчаренка з
професором Д. I. Яворницьким почалося Ще з перших рокiв створення музею.
Вiн i його брат Василь були добрi теслi - робили чудовi меблi й вiтрини.
Про це Довiдався Дмитро Iванович. Одного разу професор Яворницький прийшов
у Мандрикiвку, знайшов Михайла Тимофiйовича й запросив його до музею на
постiйну роботу. Найбiльше йому доводилося там робити вiтрини на
експонати. Цi вiтрини сво║ю красою були неперевершенi.
Майстерня, де виготовлялися вiтрини, мiстилася в пiдвальному примiщеннi
музею. Тесляр М. Т. Овчаренко мав таку звичку: працю║ i спiва║. Якось його
дзвiнкий голос почув Дмитро Iванович. Вiн спустився в пiдвал, став за
дверима i уважно слухав пiсню тесляра. Потiм вiдчинив дверi й зайшов до
майстернi.