"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Коли оголосили, що слово для лекцi┐ ма║ Дмитро Iванович, у залi
вибухнули гучнi оплески. Лектор говорив цiлу годину.

Спершу вiн виклав iсторiю кобзи, потiм докладно розповiв про
славнозвiсного кобзаря Михайла Кравченка, який створив думи "Про
Сорочинськi подi┐ 1905 року" та "Про чорну недiлю в Сорочинцях".

У театрi стояла така тиша, що чути було, як муха пролетить. Кожен
намагався не пропустити жодного слова лектора.

- Тут, у Катеринославi, проходив у 1905 роцi археологiчний з'┐зд,-
сказав Дмитро Iванович.- Я розшукав ь зiбрав на той з'┐зд тiльки дев'ять
слiпих кобзарiв. Ходили вони по базарах та ярмарках, спiвали всякi псалми,
випрошуючи тим копiйки на свiй прожиток. Бiльше кобзарiв не знайшлося, бо
кобзарство, на жаль, завмирало. А колись, за Давнiх часiв, кобза була
найулюбленiшим i найрозповсюдженiшим у запорозьких козакiв музичним
iнструментом. Пiд ┐┐ звуки запорожцi любили спiвати й танцювати. Вони так
танцювали, що земля гримiла, пилюка стовпом пiдiймалася.

Грай, грай! От закину зараз ноги аж за спину,
Щоб свiт здивувався, який козак вдався!


Кобзарi, що грали в цiй капелi, та присутнiй на концертi науковець М.
А. Федченко особливо запам'ятали один цiкавий фрагмент iз лекцi┐ Дмитра
Iвановича.
- Я зiбрався ранком iти в музей,- розповiдав Яворницький.- Вiдчиняю
дверi, а вони не пiддаються. Глядь, а там на схiдцях сидить якесь хлоп'я
рокiв п'ятнадцяти. Я й питаю його:
"Звiдкiля ти, хлопче?"
"З Солоного".
"Так, а чого ж ти тут сидиш, кого чека║ш?"

"Я розшукую Яворницького! Чи не ви це будете?"

"Я. А що в тебе за дiло до мене?"

"Я хочу навчитися грати на кобзi, а кобзи нема║!"

"Добре дiло задумав, хлопче. А як же тебе звати?"

"Микола Петренко".
Тодi Дмитро Iванович запросив Миколу до себе, нагодував його, дав
грошей i вручив йому листа до свого приятеля Гната Мартиновича
Хоткевича[19]. Дмитро Iванович писав до свого друга:

"Чолом тобi, сизокрилий голубе!

Посилаю до тебе хлопця з села Солоного Миколу Петренка. Чу║ мо║ серце,