"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

рiдкiсна й цiнна монета. Вiн виставив ┐┐ у спецiальному вiддiлi музею, а
менi щиро подякував.

Яворницький дуже поважав тих людей, якi допомагали йому розшукувати
старовину, приносили сво┐ знахiдки до музею. I, навпаки, гнiвався на тих,
хто не розумiв велико┐ любовi вченого до музейних скарбiв, ставився до них
байдуже.
З приводу одного невдахи Дмитро Iванович записав до "Хронiки подiй у
будинку Яворницького": "Прибув з Капулiвки Васька Кривоший. Хлопець
виявився просто погань. Скiльки часу прожив на мiсцi преславно┐
Запорозько┐ Сiчi,. жодного черепка на нiй, жодного цвяха, жодно┐ люльки не
знайшов, жодно┐ пiснi не записав, жодного хатнього малюнка не привiз.
Повна нiкчема!"
Часто Андрi║вi Пиндичу доводилося супроводжувати Дмитра Iвановича, коли
той ┐здив на археологiчнi розкопки, вивчати пороги, острови Днiпра.
- Iнколи мене питають,- каже Андрiй Пиндич,- а чи багато ми, копачi,
заробля║мо грошей? Декому, мабуть, зда║ться неймовiрним, коли я скажу, що
ми робили зовсiм безплатно, просто з власного бажання. Чому? А тому, що
той, хто хоч раз побував з Дмитром Iвановичем на березi Днiпра, хто хоч
раз почув його мову, його цiкавi оповiдання, той не вiдстане вiд нього.
Такий був i я, без грошей ходив на роботу. Правда, за харчi вже вiн сам
турбувався: голодними ми нiколи не були. Найчастiше вiн готував для нас
юшку. А яка то була смачна юшка! Ви собi уявити не можете. Дмитро Iванович
клав у казан на десять чоловiк свiжу рибу, яку ми ловили в Днiпрi, додавав
туди лаврового листу, перцю запашного, картоплi. Так ви зна║те, було, так
┐си, так ┐си, що й вуха не вiдiрвеш од казана. Ото була юшка!
Якось на дозвiллi, звертаючись до археологiв, Дмитро Iванович сказав:
- Хочете, я почастую вас козацькою картоплею? Зна║те;, як ┐┐ готують?
- Нi, не зна║мо; приготуйте, будь ласка.

Дмитро Iванович попросив господаря, в якого квартирували археологи, щоб
вiн принiс чавунчик i пiдiгрiв духовку. Потiм узяв кiлограмiв два
звичайно┐ картоплi, висипав у чавунчик i облив ┐┐ теплою водою. Далi взяв
щiточку i старанно почистив нею кожну картоплину, помастив олi║ю i посипав
сiллю. Чавунчик з картоплею поставив у духовку, а через сорок хвилин
козацька картопля вже була готова.

- А як же цю картоплю ┐сти - треба чистити чи просто не обчищеною?
- Нi, цю картоплю ┐дять необчищеною. Ось так! I Дмитро Iванович перший
з'┐в свою картоплину. За ним - археологи й копачi.

- Ну, як? - усмiхаючись, спитав Яворницький.

- Дуже смачна. Виходить, що запорожцi вмiли готувати таку картоплю, вiд
яко┐ не можна вiдiрватися.
- Так! Голота хитра на вигадки!

Пiсля вечерi - цiкавi розповiдi, пiснi. Нiхто з нас нiколи не сумував,
бо Дмитро Iванович завжди частував нас веселими дотепами. Ми й роти,
бувало, роззявимо та слуха║мо, не вiдриваючи вiд старого очей.