"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

важливе, що з приводу цього зверталися по дозвiл до само┐ столицi, i, поки
звiдти приходив дозвiл, пацюки завдавали безсилим мученикам тяжких
страждань; вони об'┐дали ┐м носи, вуха, пальцi нiг, закутих у кайдани.
Щоправда, такi в'язнi недовго мучилися в ямах: вони або божеволiли, або
зовсiм прощалися з життям"[2].

Такi ж камери були i в Прядильнiй вежi. Досить сказати, що одна тiльки
стiна цi║┐ вежi була завтовшки дев'ять аршин. У цiй стiнi була зроблена
камера, в якiй панувала темрява й сморiд. Ось як про не┐ писав Дмитро
Iванович:
"Вона зроблена на зразок арки i ма║ вигляд велико┐ печi для варива, ┐┐
довжина становить чотири з половиною аршини, висота ма║ понад два аршини;
в нiй не було нi грубки, нi вiкон, нi меблiв сидiти й вiдпочивати;
зовнiшнiй свiт проходив сюди через невеличку, зроблену в стiнi щiлину,
розмiром заввишки 5 вершкiв i завширшки 2 вершки, через яку просовували
в'язневi харч i воду. Камера зачинялася двома дебелими дверима: зсередини
- залiзними, а зовнi - дерев'яними... обо║ дверей замикались величезними
пудовими замками"[3].

Вiд старожилiв-монахiв учений з гiркотою в душi дiзнався, що саме у цiй
кам'янiй могилi ув'язнений Петро Калнишевський просидiв чверть вiку.
Вартовi, монахи i сам архiмандрит пильно стежили за тим, щоб П. I.
Калнишевський пiд час прогулянок або вiдвiдування собору не бачився i не
розмовляв з стороннiми людьми. Лише кiлька слiв почули вiд нього
богомольцi, про якi дiзнався допитливий iсторик i занiс ┐х до сво║┐ книги.
Ось вони:
"Прийшли ми до трапезно┐,- розповiдав самовидець-богомолець, селянин
Лукiн,- перед обiдом, чекали монахiв з порцiями. Коли це проходить чоловiк
незнайомий у супроводi трьох солдатiв з рушницями i пита║ нас: "Хто царем
тепер? Як царi живуть тепер i як ведеться на Русi тепер?" Ми вiдповiдали,
що царем Олександр Павлович; живуть, як i ранiше. Вiн би й ще розпитував
нас, та солдати не дозволили. "Вiд цього чоловiка,- казали вони,вiдiйдiть
геть, з цим чоловiком не слiд вам розмовляти". I монахи теж заборонили.
"Архiмандрит побачить,- казали вони,- так недобре вам за це буде". Коли
появився архiмандрит, вiн пiдiйшов до нього для благословення. "Древен ты
еси, землею пахнеши",- сказав архiмандрит тому чоловiковi. I справдi, вiн
був дуже кволий i старий. Тут вiн i життя сво║ скiнчив. Пiзнiше монахи
казали, що це якийсь кошовий отаман"[4].

Яворницькому впало у вiчi те, що монастир заманливо звернений до моря
Святими воротами, крiзь якi входили архiмандрити, царськi достойники i
║диний раз за життя - в'язнi. Над воротами звелась цибулиною
Благовiщенська Надвратна церква. Правий рiг муру завершу║ монументальна
Коржна башта, побудована спецiально для тюрми, лiвий - башта Прядильна. В
нiй колись мiстилася канатна фабрика. Вiдома башта ще й тим, що на ┐┐
першому ярусi розташований сухий каземат, в якому пробув останнi дев'ять
рокiв неволi Калнишевський. Позаду - башта Нiкольська, Квасоварна,
Пивоварна, Архангельська й, нарештi, - Головленкова. Це найстрашнiша
тюрма, в якiй мав силу прожити старий дiдуган шiстнадцять рокiв.
Архiмандрит I║ронiм, що змiнив жорстокого Досифея, не змилосердився над