"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дужого роду.

- Ми до вас, дiду Остапе, ось в якiй справi,- почав Яворницький.- Чули
ми, що ви зберiга║те запорозьке причандалля. Хотiлося нам побачити, яке
воно, що за речi. Може, покажете?
- Та чому ж, можна й показати. Це дiло просте. Дiд Остап пошукав у
сво┐й глибокiй кишенi, витяг ключа, вiдiмкнув один замок, а потiм глянув
на бабу. Та швидко зрозумiла дiда, мовчки пiдiйшла до скринi, вiдiмкнула
сво┐м ключем другий замок. Тодi дiд обережно вийняв пiстоль з кремiнним
запалом та срiбний пояс.
- Ось вони, подивiться.
Яворницький, як великий знавець укра┐нсько┐ старовини, одним поглядом
оцiнив речi.
- От що, добрий чоловiче, я директор Катеринославського iсторичного
музею Яворницький. Хочу вас просити, голубчику, щоб оцi речi ви подарували
музею. Це буде дуже благородно з вашого боку! Чи згода?
Пiп уже був пiдготовлений до розмови з дiдом, сидiв мовчки й вичiкував
слушного часу, коли буде зручнiше вплинути божим словом на дiда Остапа.
Видно було, що дiд i баба вагаються, не хочуть розлучатися з коштовними
речами предкiв-запорожцiв.
- Та воно, конешно, нiчого,- сказав дiд Остап,тiльки... От якби
продати, тодi друге дiло! Ви купiть, ми дешево вiддамо.

- Скiльки ж ви хочете за них?
- 50 карбованцiв!
- Та ви бога б побоялися! Що це ви? Де це видано,казав Дмитро Iванович,
пронизуючи дiда гострим поглядом,- щоб за старовину отакi грошi цупити!
Тут озвався пiп.
- Раб божий Остапе i раба божа Уляно! - сказав пiп.Не забувайте
всемогутнього господа бога: вiн дав, вiн i вiзьме - в цьому його сила! Не
будьте срiблолюбцями: грошi вiд лукавого, тiльки вiн спокуша║ вас на це. А
дающого рука не зубожi║.
- Правильно батюшка каже,- не впускав нагоди Яворницький,- грошi -
полова: сьогоднi ║, завтра ┐х нема. А от совiсть, честь людська - дорожча
за все!
Дiд i баба трохи вагалися, а потiм тихенько пошептались i сказали:

- Ми порiшили так: не треба нам ваших грошей. Раз це для музею, берiть
пiстоль i пояс безкоштовно. Нехай назавжди йде в музей. Може, й нас
коли-небудь люди згадають.
- Спасибi вам, добрi люди,- сказав Яворницький, потиснувши руки старим
i поцiлувавши дiда Остапа.- Ви зробили велике й добре дiло. Тепер вашi
iмена навiки занесенi в музейну книгу. Про вас будуть знати поколiння,
будуть вiками згадувати добрим словом.

ШУКАЧI СКАРБIВ_ _

1915 року до музею дiйшла чутка, що в Юр'┐вському районi, недалеко вiд
Катеринослава, селяни розкопують могили i шукають у них скарби. Не
гаючись, Дмитро Iванович Яворницький спiшно спорядився й ви┐хав на мiсце