"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Тож хiба про достатки йшлося, коли козак тiкав з мiста у вiдкритий
степ? Або взяти гайдамакiв, яких Соловйов теж назива║ п'яницями, ледарями,
розбишаками, втiкачами. I це тi гайдамаки, i тi розбишаки, котрi,
перемагаючи страшнi злиднi, величезною самопожертвою та мужнiстю врятували
всю пiвденно-росiйську народнiсть вiд гноблення ┐┐ рiзними ворогами i
втримали величезну пiвденноросiйську територiю. Але замiсть подяки цариця
Катерина II через свого фаворита Г. Потьомкiна нещадно зруйнувала в 1775
роцi Запорозьку Сiч, ввела на Укра┐нi крiпацтвi забрала всю родючу
запорiзьку землю i вiддала князевi
Вяземському 250 тисяч десятин, князевi Прозоровському - 200 тисяч i
Потьомкiну вiддала 150 тисяч десятин з Новоросiйського краю.

Слiд сказати, що виникнення Запорозько┐ Сiчi мало велике iсторичне
значення. Для пригноблених мас укра┐нського селянства вона була могутнiм
оплотом у боротьбi проти феодально-крiпосницько┐ експлуатацi┐ i
польсько-шляхетського гнiту, за возз'║днання Укра┐ни з Росi║ю. В нiй
знаходили притулок i пiдтримку представники всiх верств укра┐нського
народу. Запорозька Сiч запалювала народнi маси на битву з поневолювачами i
пiдтримувала антифеодальнi виступи. Одночасно аналогiчний процес
спостерiгався в Росi┐...

Пiдкреслюючи видатну роль Запорозько┐ Сiчi, К. Маркс писав, що коли
"...заснувалося славне Запорiжжя i дух козацтва розлився по всiй Укра┐нi,
вiдбувався такий же наплив народу з Пiвночi на Дон" (Нарис К. Стенька
Разин, "Молодая гвардия", 1926, N 1, с. 107).
Руйнуючи Сiч за наказом царицi, генерал Текелiя "подбав" i за ватажкiв
Запорозько┐ Сiчi. ┐х схопили, закували в кайдани i вiдправили в далекi
кра┐, щоб вже нiколи, до само┐ смертi, вони не зустрiлися: кошового Петра
Калнишевського зiслано на Соловки, де вiн 25 рокiв сидiв у ямi i помер на
112 роцi свого життя, вiйськового суддю Павла Головатого пiд суворим
конво║м зiслано в Тобольськ, писаря Глобу - в Туруханський край.

I вже закiнчуючи, Д. I. Яворницький, згадуючи вiльнолюбних запорожцiв,
з гiркотою на серцi проказав:
- Мабуть, такий у нас, слов'ян, норов, що коли ми все чуже
прославля║мо, а все сво║, гiдне славно┐ пам'ятi, засуджу║мо, зневажа║мо.
Що це? Зайва скромнiсть чи малокультур'я?
Що ж залишилося вiд запорожцiв? I тут же Яворницький да║ вiдповiдь:
- На нашу думку, залишилася слава чесних геро┐в, якi склали сво┐ голови
за вiру, за народнiсть, за свободу, за людськi права.

А це не так вже й мало: свобода, вольнiсть, людськi права. Чи не
найбiльший це iдеал, про який мрiяло прогресивне людство, мрiяв великий
Кобзар Т. Г. Шевченко.


_ДЛЯ ЗАГАЛЬНОГО ДОБРА___
__
ЗА ДВОМА ЗАМКАМИ__
_