"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Пiвденно-росiйське козацтво -.це "багатоголовий звiр", а козацькi вiйни ще
при перших гетьманах i аж до Богдана Хмельницького - це не що iнше, як
"вiйськовi бунти" м'ятежно┐ чернi i божевiльне посягання на цiнностi Речi
Посполито┐", непокiрнiсть законам та вищiй владi", за якими ма║ йти
жорстоке покарання винних".
Для iсторика Соловйова вiйни козакiв проти Польщi - це порушення
державних принципiв та iснуючого в державi порядку.

Тому-то вiн припуска║ таких оцiнок; "Козак шукав у степах тiльки
власно┐ свободи; вiн появлявся там не для того, щоб працювати, а щоб жити
за рахунок iнших; вiн втiкав для того, щоб бути вiльним козаком, а не
мужиком. Отже, вихiд козака в степ з погляду держави був не кроком уперед,
а, навпаки, мав негативне значення в iсторi┐. I ще, козаки не обмежували
сво┐ дi┐ щодо охорони кордонiв, а за сво┐м хижацьким характером, котрий
вони й самi не приховували, бо казали: якщо нам не напасти на сусiдiв, то
й жити нема║ защо, нема║ звiдкiля добути сiряка. Це нерiдко завдавало
шкоди державним вза║минам мiж Росi║ю i Турцi║ю".
Ще далi пiшли деякi послiдовники Соловйова. Вони навивали козакiв не
iнакше, як згра┐ розбiйникiв, дикими мамлюками, бродягами, розбещеними
членами суспiльства.
Д. I. Яворницький в сво┐й лекцi┐ гнiвно спростовував явно не об'║ктивну
характеристику козакiв Пiвдня Росi┐:
"- Якщо така точка зору iсторика Соловйова в якiйсь мiрi може бути
застосована до схiдних козакiв (донських, уральських), то аж нiяк не пасу║
до захiдних або малоросiйських i разом з ними запорозьких козакiв, бо сам
народ зовсiм не вiддiляв себе вiд козацтва. Стiльки вони протестували
проти гноблення польсько┐ шляхти.
Отже, це був протест бiльшостi, протест маси, незадоволено┐ насильством
з боку меншостi, а тому втiкали в степ для того, аби знайти точку опори
для дiй i, змiцнiвши, розлитися в народi, пiдняти його на
загальнонацiональне дiло.
Коли в 1637 роцi польський гетьман Потоцький пiсля "втихомирення"
повсталого пiвденно-росiйського козацтва на правому березi Днiпра перейшов
на лiвий i почав страчувати заколотникiв, мiсцевi ватажки повстання рiшуче
заявили йому: "Якщо тобi хочеться вгамувати козакiв, то ти вирiж всю
Укра┐ну i на правому i на лiвому боцi Днiпра".
Далi, полемiзуючи з Соловйовим, Яворницький грунтовно й переконливо
доводить: "Якби козаки втiкали в степ тiльки для особисто┐ свободи, то до
них так жадiбно не простягло сво┐ руки все населення Пiвденно-Захiдно┐
Русi.
Якби вони бiгли в степ заради однi║┐ здобичi, грабежу та розбiйництва,
то думи про козацтво не прикрашувала б народна творча фантазiя всiма
квiтами поезi┐.
Iсторик Соловйов вважа║: козак i холоп, козак i збiглий мужик -
синонiми. Але це не так. За свiдченням малоросiйського народу, козак i
герой, козак i лицар - ось синонiми. I ще: в малоросiйських переказах
козак не розбiйник, а iдеал доблестi - це не звичайний чоловiк, а богатир,
який пiдняв на сво┐ плечi величезну тяготу.
Соловйов вважа║, що козаки - злодi┐, дармо┐ди, але цих образ
заслуговують тi солодколюби, що шинкували в бражництвi, у вза║мних бiйках,