"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

невмирущий шедевр-картину "Запорожцi пишуть листа турецькому султану". В
образi писаря Iлля Юхимович вiдтворив самого Дмитра Iвановича. Саме про
таких людей, як Яворницький, писав Б║лiнський:
"Кто не принадлежит сво║му отечеству, тот не принадлежит человечеству".
Все життя i творчiсть Яворницького - пiдтвердження цi║┐ незаперечно┐
iстини.

Д. I. Яворницький - самобутнiй, багатогранний талант. Вiн був не тiльки
видатним дослiдником iсторi┐ запорозького козацтва, етнографом,
фольклористом, археологом, письменником. А ще - блискучим лектором,
загальновизначним майстром слова. Живим, образним словом, ораторським
мистецтвом вiн чарував людей.
Iсторичнi й художнi твори, що вийшли з-пiд його пера, а також його
лекцi┐ мали прогресивне значення i були популярними серед студентсько┐
молодi.
Взiрцем може служити його лекцiя, рукопис яко┐ зберiгся в архiвах ЦНБ
УРСР. Вона не втратила свого значення й понинi, ма║ полемiчну
загостренiсть, насиченiсть цiкавими фактами, подiями, оригiнальнiстю
висновкiв, патрiотичний пафос.
Дмитро Iванович - великий правдолюб. У доказ цього вiн з сво║ю правдою
про вольнолюбие козацтво виступив 5 жовтня 1901 року з лекцi║ю "Iсторiя
укра┐нського козацтва". Звичайно, така лекцiя декому з реакцiйного
ректорату й попечителю прийшлася не по душi, зате вона щедро дiйшла до
молодих, сердець студентiв унiверситету.
Хотiлося б подати деякi фрагменти цi║┐ лекцi┐, з яких видно, що Д. I.
Яворницький був iсториком об'║ктивним, щирим i глибоко принциповим.
"- У нас,- пiдкреслював вчений,- писали й пишуть iсторiю росiйсько┐
держави так, що лише зрiдка подають iсторiю народу i майже нiчого не
повiдомляють про росiйське козацтво. А мiж iншим, можна без перебiльшення
сказати, що його роль велика й знаменна, а заслуги його перед вiтчизною
повнiстю не враховано.
Отже, маючи три унiверситети на Пiвднi Росi┐ i тi науковi сили, що е в
них, ми все ще дуже бiднi на спецiальнi працi з iсторi┐ Мало┐ Росi┐, а
разом з тим i з iсторi┐ Малоросiйського козацтва. Дуже шкода!"

Згадуючи iсторикiв Бантиш-Каменського та А. А. Скаловського, Дмитро
Iванович вважав: не цi iсторики дали ключ до розумiння ролi й дiяльностi
росiйського та малоросiйського козацтва. Наймогутнiший сильний голос
належить нашим знаменитим, великим, талановитим i класичним iсторикам М.
I. Костомарову. Вивчали цю проблему М. М. Карамзiн i С. М. Соловйов.

Але якщо Костомаров ставився до росiйського козацтва цiлком позитивно,
а Карамзiн робив тiльки деякi поступки на користь козацтва, то Соловйов
змалював його, безумовно, негативно.
Яка ж причина? Останнi два iсторики додержувалися суто державно┐ точки
зору, вони стежили за розво║м росiйсько┐ держави, а все, що не сприяло ┐┐
розвитку, вони вiдносили до другорядних планiв. Бiльше того, Соловйов у
дiяльностi козакiв вбачав велику шкоду для держави й суспiльства.

Тако┐ ж точки зору додержувалися й польськi iсторики. Для них