"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

по вступi на трон нового монарха окремi вельможi попадали в неласку за
свою попередню дiяльнiсть.
У доволi непривабливому виглядi змалював Яворницький соловецькi
в'язницi, де свiтло зовсiм не проникало в камери i можна було тiльки з
великим зусиллям стояти згинцi. (Саме така гiрка доля спiткала кошового П.
Калнишевського). А закiнчив недвозначним натяком: "Нашим студентам, яких
тепер арештовують, не так важко сидiти".
Отож занепоко║ння найвищого чиновника губернi┐ було цiлком зрозумiле. А
тут ще, бiдка║ться вiн, усiлякi неблагонадiйнi й пiднагляднi, якi знайшли
в оповiдi професора вiдгук на сво┐ крамольнi думки, почали залучати
учнiвську молодь i простий люд йти 17 грудня на лекцiю козацького
професора. "Причому пiднагляднi,- як згаду║ться в доносах,втлумачували
учнiвськiй молодi, що саме такi лекцi┐ ┐м конче треба послухати, а не те,
що попи та казеннi читцi розповiдають у народнiм Домi. Iдiть завтра
слухати Яворницького про пикатих панiв та про царськi тюрми".

З огляду на таку небезпечну ситуацiю, повiдомля║ губернатор, "я визнаю
за необхiдне не дозволити читання друго┐ лекцi┐, про що без оголошення
причин цього мого розпорядження наказав оголосити п. Яворницькому..."
Дмитро Iванович знав, що весь час перебува║ пiд пильним оком полiцi┐,
але вiн не зважав на те. Все жартував:

"А що вони менi зроблять? Ну раз заслали до Ташкента за вольнодумство.
Може, ще на Соловки вiдправлять - я не боюся, бо сам ┐здив туди, коли
шукав слiди Калниша. I таки знайшов його могилу. А ще побачив, яку гидку
роль виконують святi отцi - монахи та архимандрити, що стежили за кожним
кроком "небезпечних в'язнiв".
Пiсля болiсних митарств та поневiрянь Дмитровi Iвановичу поталанило
влаштуватись на педагогiчну роботу в Московському унiверситетi, де очолив
кафедру iсторi┐ та археологi┐ укра┐нського козацтва. Попечитель
Московського навчального округу Богол║пов, знаючи, що приват-доцент
Яворницький "полiтичне неблагонадiйний", все ж дозволив йому читати лекцi┐
за сво┐м профiлем, але суворо застерiг: "Читать разрешаю! Но ходи строго
по апостолу!".
Прогресивний вчений добре розумiв, чого вiд нього хотiв Богол║пов, але
не з таких вiн був, щоб дотримуватися суворих вказiвок царського
чиновника. I читав не "по апостолу", а по-сво║му.

У Москвi Яворницький швидко зблизився з передовою iнтелiгенцi║ю, почав
вiдвiдувати лiтературнi вечори, якi влаштовував у себе вiдомий педагог Д.
I. Тихомиров. В його засiданнях брали участь А. П. Чехов, В. Г. Короленко,
О. М. Горький, О. I. Купрiн, Л. М. Андреев, В. В. Вересаев, С. Г.
Скиталець, Д. Н. Мамiн-Сибiряк, М. Г. Гарiн-Михайловський.
Близький до Яворницького побратим-письменник М. Д. Телешов у сво┐х
спогадах писав, що на лiтературних вечорах "читцiв було чимало", але в
пам'ятi залишився тiльки один Професор Д. I. Яворницький, "правовiрний
укра┐нець", з дотепними запорозькими розповiдями, якi я слухав завжди iз
задоволенням".
Любов до запорожцiв звела Яворницького з сво┐м земляком-побратимом,
генiальним росiйським художником I. Р║пiним. Удвох вони створили