"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Яворницький:
- Давайте утнемо якусь народну, що й понинi живе в людях,- пiсню про
Самару. Виконали. Потiм Дмитро Iванович: заводив iншу - "Запорожцi, ви
добрi молодцi", а далi "Не ходи, козаче, понад берегами". Заспiвають
три-чотири пiснi - настрiй чудовий. В таких випадках Яворницький
розповiдав про свою минувшину, зокрема про сутички з мiнiстром Деляновим,
який скрiзь ставив йому рогатки, переслiдував, забороняв читати лекцi┐ про
запорожцiв.
Слухаючи про це, вчений секретар музею П. к. Матвiевський спитав:
- Як вам, Дмитре Iвановичу, вда║ться викликати любов, повагу та iнтерес
до сво┐х лекцiй?
- Бачите,- вiдповiв Яворницький,- щоб зацiкавити людей сво║ю
розповiддю, треба блискуче знати й любити сво║ дiло, говорити просто,
дохiдливе, образно, переконливо. Коли я читав лекцi┐ студентам ДДУ з
iсторi┐ Запорiжжя, то спiвав i пiсень. А ще брав iз собою для iлюстрацi┐
козацьке причандалля: булаву, пернач, пiстоль. Залюбки використовував
народнi легенди, прислiв'я, приказки.

Мабуть, усе це й прийшлося до душi студентам, бо лекцi┐ вченого слухали
не лише iсторики, а й студенти iнших факультетiв.

Одного разу Дмитро Iванович сидiв у крiслi, замислившись. Потiм,
очевидно, щось пригадав, усмiхнувся, а далi повiдав нам про те, як йому
чернiгiвський губернатор заборонив читати лекцiю про запорожцiв...

У деталях про той епiзод автор цих рядкiв дiзнався пiзнiше, коли
працював над книгою "В пошуках скарбiв". У московських архiвах я натрапив
на цiкавi документи. Це - "Дело N 4407 Департамента полиции о профессоре
Московского университета Д. И. Дворницкого".
Чернiгiвський губернатор повiдомив жандармське управлiння, що за згодою
попечителя ки┐вського навчального округу, професору Яворницькому дозволено
прочитати в Чернiговi 16 i 17 грудня 1900 року двi публiчнi лекцi┐ на
користь мiсцево┐ громадсько┐ бiблiотеки. Проте вiдбулася тiльки одна, а
другу було заборонено. З яко┐ ж причини?
У лекцi┐ вчений навiв приклади з козацько┐ минувшини та народнi
легенди, котрi, за висновком губернатора, не сприяли любовi народних мас
до царського уряду.
Яворницький розповiв, як цариця Катерина II запросила до себе
представникiв вiд запорожцiв. Побачивши ┐хнi довжелезнi вуса, iмператриця
наказала почастувати гостей сметаною. Збагнувши, що з них хочуть
покепкувати, козаки пояснили: за звича║м вони спершу ┐дять мед, а вже
потiм - усе iнше. Подали мед. Козаки-хитруни вмочили в нього вуса, затим
пiдкрутили ┐х та й заходилися ┐сти сметану. В цьому губернатор побачив
протиставлення дотепностi запорожцiв царськiй пiдступностi.
Та найбiльш вразило його те, що лектор додав: придворнi, якi оточували
iмператрицю, вельми смiялися й питали козакiв, де вони такi народжуються?
- "На Запорiжжi!" - вiдказували тi. У свою чергу голосно допитувалися один
одного: "А де такi пикатi та пузатi пани народжуються? I тут же самi
вiдповiдали: "Народжуються в Петербурзi та в Москвi, а помирають у тюрмах
та в Сибiру". Малися на оцi iнтриги серед придворно┐ знатi, внаслiдок яких