"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Дiд узяв кишеньковий годинник, повертiв у руках, приклав до вуха -
цокотить!
- Ну, гаразд, берiть: це тiльки для вас, для науки поступився, а для
чогось iншого - нiколи б не вiддав!
Щоб придбати для музею якусь штуковину, будь-який експонат, Дмитро
Iванович не шкодував нi сили, нi енергi┐, нi сво┐х убогих коштiв. У сво║му
листi до колеги, члена? Археологiчного товариства О. М. Подшивалова вiд 8
листопада 1885 року вiн писав, що "часто йому доводилося повертатися з
мiсць сво┐х пошукiв не тiльки без грошей у кишенi, а навiть пiшки i ледве
чи не без одягу"[18].

Д. I. Яворницький присвятив себе науцi, нiчого не жалкував для не┐.
...Недаремно Яворницький застряв у селi Лапинцi. Окрiм запорозького
вбрання, вiн знайшов там ще два цiннi експонати: запорозьку шаблю та
карафку. Шаблюка - велика, завдовжки два аршини, на кiнцi трохи зiгнута,
вкладалася в дерев'янi пiхви, обтягнутi шкiрою, рукiв'я ┐┐ закiнчувалося
головою птицi, зроблено┐ з дерева.
Особливий iнтерес являла запорозька карафка. Зроблено ┐┐ з тонкого
зеленого скла, з ручкою, орнаментована вона мережкою у виглядi невеличких
пiвкiл. Ця карафка вмiщу║ шiсть склянок горiлки.

Повернувся Дмитро Iванович з мандрiвки на Сiч з коштовними трофеями,
якi потiм були експонованi в музе┐.

ЗАБОРОНЕНА ЛЕКЦIЯ КОЗАЦЬКОГО ПРОФЕСОРА


Свого часу, коли я взявся за перо, щоб написати спогади про народного
академiка Д. I. Яворницького, я зустрiвся з М. Т. Рильським. Побачилися ми
на його дачi в Голосi┐вцi. Вiн з радiстю повiдомив про Нестора Запорiжжя,
як його влучно назвав академiк Д. I. Багалiй.
- За сво┐м характером,- вiдзначив поет,- Дмитро Iванович був людиною
демократичною, доброзичливою i житт║радiсною, а до запорожцiв вiн ставився
по-юнацьки закохано.
I тут вiн розповiв про одне iз засiдань секцi┐ АН УРСР. Яворницький
зробив вельми змiстовну доповiдь про зiбраний ним фольклорний матерiал,
потiм пригадав якусь стародавню пiсню i раптом заспiвав - старечим, але
при║мним голосом. Заспiвав i другу, й третю, якi вiн десь записав. А далi
попросив усiх присутнiх пiдтягти, заспiвати гуртом. У залi розкотився
дружнiй спiв.
Отакий був Яворницький. А коли вiв музе║м екскурсiю, то цей чародiй
слова так розповiдав про експонати музею, що вони буквально оживали в очах
вiдвiдувачiв вiд проникливих палких розповiдей цього чарiвника слова.
Завжди сво┐ оповiдi рясно пересипав народним гумором. Навiть майстер
смiху Остап Вишня, слухаючи його, заливався вiд реготу.

Я не раз чув живi розповiдi та спiви цього завзятого запорозького
козарлюги. Вiн мав звичку пiд кiнець робочого дня запрошувати сво┐х
помiчникiв до кабiнету: "Ну, синки, досить, зачиняйте дверi музею та
поспiва║мо". Заходять, сiдають, чекають, з чого почати. Та ось подав голос