"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

увагу на чудовий орнамент - це ж витвiр золотих рук! Ось чому йому мiсце в
музе┐!"
Пiсля огляду запорозько┐ церкви Дмитро Iванович пiшов у село Лапинку,
щоб побачити одного селянина, на прiзвище Мокiй Лось,- нащадка
запорозького козака. Вiн ще вiд нiкопольських дiдiв дiзнався, що Лось у
великiй та║мницi зберiга║ запорозьке вбрання.
Дiд Лось виявився впертим i неподатливим: вiн зовсiм не хотiв
розлучатися з сво┐м скарбом, що переходив з поколiння в поколiння.

Дмитро Iванович шiсть рокiв ┐здив по Запорожжю, шiсть рокiв шукав
такого випадку, щоб тiльки побачити справжн║ запорозьке вбрання. Пiсля
довгого прохання та частування Лося оковитою власник скарбiв розкрив
пота║мну скриню й витяг на свiт козацьке вбрання. Яворницький узяв його в
руки й став розглядати. Один з жупанiв був на козака високого зросту,
другий - на козака середнього зросту. Обидва жупани пошито з червоного
сукна малинового кольору, на клiтчастiй пiдшивцi персiянського виробу,
дуже просторi в плечах i дуже вузькi в перехватах, застiбаються вони на
грудях шовковими гудзиками та петлями. Рукава були вузенькi, а на кiнцях
ще бiльше звужувалися, з внутрiшнього боку, проти долонь, кожен з рукавiв
мав розрiз у чверть довжини, через це кiнцi дуже легко вiдвертаються назад
i називаються "закаврашi". Жупани були обкладенi темно-блакитним оксамитом
i застiбалися в розрiзах металевими гапличками. З обох бокiв жупанiв мiж
швами зроблено по однiй кишенi.
Етнограф запримiтив, що крiй цього вбрання в деякiй мiрi схожий на той,
що пiзнiше носили чорноморськi-козаки. З двох жупанiв бiльший зберiгся
краще, а менший майже весь поточила мiль. Дмитро Iванович, як знавець
запорозько┐ старовини, визнав, що це тi жупани, якi запорожцi носили пiд
кунтушами - довгим i широким убранням з вiдкидними рукавами, а чорноморцi
- пiд черкескою.
Крiм цих двох жупанiв, Дмитро Iванович знайшов у скринi Лося
запорозький пояс, витканий з шовкового сирцю, розмiром двi з половиною
чвертi завширшки та 11 аршин завдовжки, темно-малинового кольору, з
позолоченими кiнцями та з шовковими плетеними шнурками завдовжки в аршин,
якi були прикрiпленi до кожного з кiнцiв пояса.
- Ну що ж, дiду Мокiю, як ми з вами будемо розраховуватися?
- Та, бачите, я тако┐ думки, щоб зовсiм не продавати: жалко!
- Та ви ж гляньте на це вбрання - мiль по┐ла, вам бог за це не
простить! Через рiк-два з цих жупанiв лишиться сама труха!
- Яке б воно не було, а все ж - запорозьке вбрання, не можу з ним
розлучитися! - не поступався дiд Лось.
- Скiльки ж ви хочете за нього?

- Сто п'ятдесят карбованцiв!
- Нi, грошей таких у музе┐ нема║. Ви б краще подарували для народного
музею,- благав Дмитро Iванович.
- Нi, так не буде! Ото сто карбованцiв дасте - берiть, та й з богом!
У Яворницького в кишенi була ║дина десятка на харчi, Що ж робити? I
Яворницький сказав:
- От що, дiдуню, берiть останнi мо┐ десять карбованцiв i на додачу мiй
годинник, пам'ять мого батька, та давайте-сюди жупан i пояс.