"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

труну, а в нiй великий кiстяк запорожця, з чубом на головi, тричi
обмотаним на тому мiсцi, де було лiве вухо, з довгими рудими вусами над
верхнiми зубами, з сукняною шапкою з барашковою околицею, з зеленим поясом
та двома монетами в кишенi: одна з них мiдна - росiйська подушка 1731
року, друга - срiбна турецька монета. В iнших могилах Яворницький знайшов
кiстяки, якi добре збереглися, бiля них були монети 1763 року, жупан,
мiднi гудзики, кулi, ядра тощо.
Але дослiдник на цьому не зупинився. В селi Грушiвцi вiн знайшов сволок
з чудовим рiзьбленням, який зберiгався в хатi селянина Онуфрiя Петровича
Метельченка. Етнограф запевняв, що кращого рiзьблення йому ще не
доводилось бачити. Цей сволок був завдовжки 7 аршин, зроблений з осокора,
розмальований рiзними фарбами. На всю довжину сволока був зроблений напис,
який свiдчив, що цей будинок збудував 1747 року 12 квiтня козак
Щербинiвського куреня Трохим Киян. Усе, що було на сволоцi, етнограф
замалював у свою записну книжечку.
Пiсля цього Дмитро Iванович рушив до Нiкополя. Вiн знав, що в цьому
iсторичному мiстi збереглася запорозька церква.

Коли вчений зайшов до цi║┐ церкви, в нього розбiглися очi. Перед ним
вiдкрилося рiдкiсне багатство, яке попало сюди з найстарiшо┐ запорозько┐
церкви, що була до цього в селi Покровському.
Серед багатьох церковних речей Дмитро Iванович зразу ж звернув увагу на
iкону Покрова богоматерi. Його вразив оригiнальний витвiр того
майстра-маляра. На липовiй дошцi зверху була зображена божа мати, а нижче
в повному озбро║ннi, в чоботях, широких шароварах, у жупанах, пiдперезаних
зеленими поясами, з гладко поголеними головами - стояли чубатi запорожцi.
Вони були розмiщенi пiвколом по краях iкони. Посерединi ┐х - запорозький
прапор, гармати, ядра, всякi козацькi атрибути. Внизу iкони, вiд козакiв,
що стояли попереду, тягнувся майже до самого вуха богоматерi такий напис:
"Молимся, покрий нас чесним тво┐м покровом, iзбавi от всякого зла". Трохи
вище цього напису зроблено другий: "Iзбавлю i покрию, люди моя".
Запорожцi слiпо вiрили в чудодiйну силу цi║┐ iкони.

Трохи пiзнiше ця iкона опинилася в музе┐. Дмитро Iванович порадив
поповi скорiше позбутися ┐┐, щоб не влетiло часом вiд архi║рея, бо
запорожцi не святi, а молящi вважають козакiв за апостолiв.

Як вiдомо, Дмитро Iванович мав мандат вiд синоду, з яким ходив по всiх
церквах i вилучав з них усе, що мало будь-яке музейне значення. Ось i
цього разу, показавши свого мандата поповi, вiн зразу ж попрямував до
престолу, де лежало величезне ║вангелi║. Спробував його пiдняти, а воно й
з мiсця не зрушило. "Що таке?" - подумав. Пiп пояснив: "Це ║вангелi║
святе, та й вагою воно два пуди, з мiсця не так легко його зрушити!"
Розглядаючи рiдкiсне ║вангелi║, Яворницький знайшов дату - 1759 рiк. У цiй
книзi самого срiбла було 28 фунтiв. Користувалися цим ║вангелi║м тiльки
двiчi на рiк. Носив його завжди один дужий побожний нiкопольський дiдусь.
I це рiдкiсне ║вангелi║ теж перейшло до музею.
Проводячи екскурсiю по вiддiлу релiгiйних культiв музею, Дмитро
Iванович показував це ║вангелi║ i казав:
"Гляньте на срiбне оздоблення цього двопудового ║вангелiя, ввернiть