"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ну, спасибi вам за цiкаву розповiдь. Бувайте здоровi.


Бувайте, пане, здоровi,

Як воли та корови!

Бувайте, пане, здоровi,

Та й нас не забувайте!..

Етнограф хутко дiстав з кишенi записну книжечку i зразу ж занотував цi
слова.

Майже щороку, влiтку, Дмитро Iванович вiдвiдував iсторичнi мiсця, де
була Запорозька Сiч. Туди вiн ┐здив не просто для прогулянки, а проводив
науковi дослiдження, вивчав села, що розкинулися навколо Сiчi.

Найчастiше такi мандрiвки i пошуки скарбiв минувшини проходили не в
одинцi, а в дружбi з вiрним побратимом, укра┐нським фольклористом,
етнографом i педагогом Яковом Павловичем Новицьким (1847-1925). пх ║днала
щира любов до iсторi┐, фольклору, етнографi┐, культури свого народу;
║днало пристрасне бажання пройтись "слiдами запорожцiв".

Д. I. Яворницький любив Якова Павловича, як рiдного брата. У сво┐х
листах вiн його назива║ найласкавiшими словами: "душевним", "сердечним",
"коханим", "любимим" i "голубчиком сивим".

"Мо║ життя,- писав вiн до Я. П. Новицького 18 сiчня 1885 року,- в
науцi. В нiй мо║ життя, в нiй мо║ серце, в нiй моя пристрасть, увесь мiй
юнацький запал"[17].
Якось iсторик помандрував у мiстечко Покровське, що на правому березi
рiчки Пiдпiльно┐. Саме тут була остання
Запорозька Сiч. Обходив Дмитро Iванович це мiсце вздовж i впоперек, але
нiчого не знайшов. Вiд тако┐ невдачi засумував Дмитро Iванович. Iшов по
Сiчi з опущеною головою, з торбою за плечима. Глянь, а бiля нього, як
з-пiд землi, вирiс дебелий засмаглий дiд з бiлою головою, за плечима в
нього висiв ятiр, а в руках - палиця. Яворницький зрадiв i зразу ж кинувся
до нього.
- Скажiть, дiдуню, ви тутешнiй?

- Тутешнiй!
- Де ж ви були, куди йдете?
- Рибу ловив, а це пора й додому!

- Звiдкiля ж ви, як вас звати?
- Яз Покровського, а звати мене Митрофан Чорний! А ви тут що
поробля║те? - поцiкавився дiд, оглядаючи незнайомого чоловiка в капелюсi.

- Я шукаю запорозьку старовину. Та не пощастило менi: окрiм глиняних