"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

МАНДРIВКА В СIЧ[16]_ __

Дмитро Iванович часом казав: "Днiпровськi скелi, острови та кручi -
найкращi в свiтi". Особливо привертав його увагу сво┐м мальовничим
кра║видом великий острiв Хортиця. Тут вiн був частим гостем, бо саме сюди
колись злiталися запорозькi козаки на сво┐х улюблених чайках. Звiдси вони
вирушали в походи на турецького султана i кримського хана. Саме сюди
колись з усi║┐ Укра┐ни збiгалися всi нездоленi й пригнобленi, хто не хотiв
коритися польським та сво┐м панам i глитаям.
На цьому островi ║ велика скеля, яка ма║ назву Диван. Якось Дмитро
Iванович зiйшов на цю скелю, глянув навколо себе i сказав: "Яка чарiвна
краса!"
I справдi, звiдси, як на долонi, було видно Велику Хортицю, Новий i
Старий Днiпро, село Кiчкас.
- Це мiсце цiкаве ще й тим,- розповiдав Дмитро Iванович,- що коли
пiднятися на цей Диван i крикнути, то вiд того крику виразно, з повною
iнтонацi║ю, залунають голоси по всiй окрузi. Крикнеш басом - луна
вiдповiсть басом, крикнеш дискантом - луна вiдгукнеться тим же.

Вчений спустився нижче. I ось бiля цього Дивану вiн побачив цiкаву
заглибину, зроблену у великiй брилi гранiту.

Вiд рибалок дослiдник дiзнався, що це мiсце тут зветься Запорозькою
мискою. Змiряв цю "миску", вона ма║ 3 аршини в дiаметрi i 1,5 аршина в
глибину. Оце так миска! Вчений уважно розглянув ┐┐ i прийшов до висновку:
ця "миска" виникла вiд того, що в заглибину скелi з м'яко┐ породи якось
попав камiнь з твердо┐ породи. Цей камiнь, напевно, виром почало крутити.
Заглибина поступово розширювалася й поглиблювалася. Отак i виникла
велетенська "миска".
Дмитро Iванович спустився ще нижче i побачив двох дiдiв, якi мовчки
сидiли на сво┐х човнах i ловили рибу.
- Здоровенькi були, рибалки!
- Здрастуйте!
- А чи зна║те, чого я до вас прийшов?
- Скажете, то й взна║мо!
- Чи не зна║те ви, чому цю миску названо Запорозькою?

- Зна║мо!
- А чого?
- Та того, що з не┐ ┐ли запорожцi!

- А як же вони ┐ли з тако┐ миски?

- Та, мабуть, так, як ┐ли в царицi Катерини в Петербурзi. Посiдали один
проти одного та через миску i годуються: цей того, а той цього!
Кажуть, що коли запорожцi гостювали в царицi Катерини II, так ┐м подали
такi ложки, що держалки були довшi вiд руки (а треба за самий кiнець
держати). Щоб не бути голодними, вони почали цими довжелезними ложками
один одного годувати, та й були ситi.