"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Молоду невiсточку полоти льону:
"Не виполеш льону - не йди додому,
Стань же ти в полi хоч билиною,
Тонкою, високою, кучерявою".
Як при┐хав син Василь з путi-дороги
Та вклонився матерi низенько у ноги:

"0й що ж то я бачив же в полi билину,
Тонкую, високую, кучерявую".
"Ой вiзьми ти, синку, гостру сокирку
Та й iзрубай, синку, та ту билинку,
Тонкую, високую, кучерявую!"
Як по┐хав син Василь рубать билину,
Та як кинув син Василь гостру сокиру,
Та як кинув внерше вiн, кинув - прокинув,
А в другий раз кинув вiн, кинув, не вдарив,
А в третiй раз кинув вiн - заговорила:

"Не бий мене, миленький, я твоя мила,
Це ж твоя матусенька так наробила,
Що я в полi стала та билинонька,

Тонкая, високая, кучерявая".


- Так чули, кажу, цi║┐ пiснi?
- Нi, не чув i не знаю! Спiвай, я ┐┐ зараз же i на голое запишу.
Хома Провора сiда║ навпочiпки, впершись спиною в стiну, вийма║ з рукава
сво║┐ сорочки сопiлочку i почина║ в не┐ свистiти i пiсля кожного свисту
виводить пiсню на голос. Яворницький запису║ слова i помiча║ мотив пiснi,
Але дивна рiч: як тiльки спiвець дiйде до того мiсця пiснi, де говориться,
як билиночка здригнула й заговорила, так несподiвано й розрида║ться. Тут
вiн i сопiлочку свою з рук випустить, i спiвати перестане, i одне тiльки
те й робить, що сльози рукавом сорочки витира║, i тут же сам себе соромить
i вмовля║: "Ото! Дивись, пiсню спiва та й плаче! Хоч би що путн║, а то
пiсню!.."

Заспоко┐вшись, Хома Провора витирав сльози i знову почина║ все з самого
початку, як вiн каже, "з краю", насвистуючи на сопiлцi й виводячи на
голос. I знову, коли дiйшов до того самого мiсця, проти сво║┐ волi, проти
свого-бажання, став плакати, i плаче, як мала дитина...
- Що це таке? Ото козак так козак! А ще, кажуть, прадiд мiй запорожець!
Добрий запорожець, що вiд пiснi плаче! Тьфу ти, на самого себе! Хоч би очi
були, а то й зовсiм нема, а плачу... Ну, слухайте ж далi: берiть у руки
перо та виводьте.
Яворницький бере в руки перо, але почува║, що в нього самого руки
тремтять вiд хвилювання. Хома Провора пiдбадьорю║ться, пiднiма║ тон вище й
заспiву║: "Гей, та породила мати сина Василя, а iспородивши,
вигодувала..."