"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу авторасебе, весь вiддався сво║му спiвовi, i його чарiвнi, його грацiознi, його
дивнi й чарiвно-нiжнi переливи голосу стеляться по тому ж широкому степу, падають на ту ж напiвсонну рiчку i потiм поступово затихають i поступово вiддаляються вiд спiвця, стають все менше й менше чутними i пiд кiнець зовсiм зникають у неосяжному морi безмежних степiв i в прохолодних струменях плавно┐ i вiльно┐ рiчки... I змагаються мiж собою два солов'┐, i сперечаються доти, доки на небосхилi не появиться ранкова зоря. Опрiч гри на сопiлцi, Хома Провора дуже любив пiснi. Таким уже, мабуть, i народився спiвучим. "Тут у нас одна дiвчина жила - брава така була! - кухарева дочка. Так вона оце, як заспiваю я, бувало, пiсню: "Та як вийду за ворота, та луги, та болота, та як вийду за новi┐, а трава зеленi║, та трава зеленi║, мо║ серденько ни║, ни║-понива║, а що милого нема║",- так, кажу, як заспiваю я цю пiсню, то вона обiйме мене руками за шию, слуха-слуха, а далi й каже: "I що б я тобi, Хомушко, якби ти молодий був, за цю пiсню сказала, що б я тобi зробила!" I таке захоплення дiвчини пiснями Хоми Провори цiлком зрозумiле: в пiснi, як i в грi на сопiлцi, Хома Провора вилива║ все сво║ горе, в пiснi вiн переда║ всi сво┐ душевнi страждання, переда║ всi сво┐ сердечнi занепоко║ння, свою тривогу. Пiсня для нього не тiльки розрада, а справжн║ життя, де вiн уявля║ собi живих людей, чу║ ┐хню розмову, входить в ┐хнi думки, розумi║ пхнi почуття. Бiльш за все припали до серця Хомi Проворi пiснi жалiбного тону й широкого розмаху; це тi пiснi, якi тепер уже вiдходять у давнину i яких спiвають тiльки старi люди. пише в сво┐й кiмнатi. Прямо з вiдчинених вiкон будинку вiдкрива║ться далекий кра║вид на степ, на могили, на шлях, який проходить повз могили. Чисте, наповнене пахощами степових трав повiтря врива║ться через розчинене вiкно в невеличку кiмнату i всю заповню║ ┐┐ собою. Тихо, ледве чути вiдчиняються дверi, i через тi дверi до кiмнати входить Хома Провора. - А що - ви все шкряба║те? - Усе шкрябаю! - Мабуть, так, що все про запорожцiв? - Та, мабуть, так, що все про запорожцiв! - А не чули ж ви оцi║┐ пiснi? - А яко┐ там пiснi? Породила мати сина Василя, А iспородивши, вигодувала, А вигодувавши, та й iзростила, А iзростивши, та й оженила. Та взяла невiсточку не до любовi, Та не бiле║ личенько, не чорнi┐ брови. Посилав сина та в путь-дорогу, |
|
|